Холола осінь під блакитним небом,
тікало сонце в даль за горизонт.
Я запрошу її на чай до себе…
Вона прийде, складе свій синій зонт,
Присяде коло столу, що на кухні,
розпустить коси жовто-вогняні,
обтрусить листя золоте із сукні
Й осінню казку розповість мені.
посидимо, і я нагрію чаю,
зігріємось, поглянемо в вікно…
помріємо, а потім позітхаєм
і про любов подивимось кіно.
Тоді ще поговоримо хвилинку
про сни і про життєву суть…
А на прощання пустимо сльозинку
І знов вона збиратиметься в путь.
розкриє зонт, розпечно-багряний
накине плащ на плечі і візьме
з душі моєї все гірке й погане
і в даль за журавлями понесе.