Вмираю від запахів,
Тих, що про Тебе нагадують,
Пускаю по небу, я
Зорями вишиті тріщини,
Здається з Тобою
Я швидкості всі перевищую…
У вухах гуде,
Ніби поле під вечір – цикадами.

Сліпе божевілля
Одним лиш Тобою спричинене
Тікаю від себе
Під зором конвоїв і вартами,
Не знаю чогО
Я без Тебе в житті цьому вартую,
Стаю мимоволі
В розмовах з Собою – причинною.

Колишеться світ,
Пливуть горизонти і обрії,
Загублено час,
І забуто можливі реальності,
Не чую нічого,
Ні радості, ані печальності,
Здається це доля,
І нею для щастя ми обрані!