два метри до дому
і повні дороги,
якимось відчайдушним сумом
наплювати що на людей що на машини…
які усе життя небаченим своїм струмом
викочують мене у ту чи іншу прірву…
одна секунда…
крізь подихи моїх очей і музики в моїй гортані.синє світло…
машина що біжить неначе дикий пес від варварів і графів…
що полювати так бажають її яскраву плоть…
і так завжди… все затихає…
і десь у скронях молитви що вона проїде дім твій…
і омине іще один такий же рідний дім…
але на жаль… туди куди біжить вона…
то є також для когось сховок… чи може уже був колись…