Потік свідомості… Малює ту, яка час від часу приходить у сни… і розмовляє лише кольорами, хоча сама, насправді, монохромна.
Олівець ковзає по мольберту, йдучи дорогою спогадів… Однак вони якісь нечіткі, розмиті… Хоча, точності він і не прагне. Малює загадку… незакінчену історію, від початку оповиту маревом… таємницю, яку знають лише двоє – його серце і його розум.
…Усміхнулася – одна мить, і вбрання змінилось із золотого на помаранчеве.
… Наблизилася – фіолетовий…
… Погляд миттєво запалив бажання – ваніль…
… Подих – блакитний…
… Поцілунок – ніжний рожевий і… пристрасний червоний…
Спогади… Спогади… Спогади… Вони зводять його з розуму! Вони не дозволяють ні на мить лишатися у сьогоденні й жити ПО-СПРАВЖНЬОМУ. Минуле і майбутнє переплелися у павутині його життя: лише згадує і чекає… А як же істинний закон життя, щастя й насолоди «ТУТ І ТЕПЕР»? А як же миттєва радість, яку можна отримувати від, здавалобся, безлічі дрібниць? Чому б не дозволити собі впасти у прірву реальності? Там теж мрії збуваються… і, навіть, не лише у снах!
Стоїш на її самісінькому краю… Здавалося б ось вона, омріяна реальність, внизу… Ніби й наважуєшся стрибнути, однак за крок до щастя все ж зупиняєшся… Як завжди… І знову починаєш згадувати й чекати, так і нічого не роблячи для… Згадувати і чекати…