Знаєш, а я тебе сьогодні бачила… уві сні. Ти здивована? Взагалі-то, відтоді як мені розповіли ту твою історію, я досить часто думаю… про тебе, про нього, про життя в цілому. Яке ж воно все-таки жорстоке! Перепрошую, що ти сказала? Навіть чути не хочу про те, що буцімто все так і мало бути!!! А про своїх ненароджених дітей ти подумала? Цікаво, хто був би першим – хлопчик, чи дівчинка? А ім’я, якими іменами ти б їх назвала?
Невже тобі ні скілечки не хочеться повернутися? Невже Там так хороше?
Вона дуже страждала, ти навіть не уявляєш, як вона страждала! Ти ж бо була її єдиною донькою. Вона ще й досі не заспокоїлася, не оговталася від тієї страшної трагедії. Не спить ночами: гіркі сльози не дають очам зімкнутися. Ще й досі не може повірити, що тебе немає поруч. Брехня, що час лікує: рана в її душі навіки посипана сіллю, й не загоїться, напевно, ніколи.
Інша теж не знаходить собі місця, ніяк не може змиритися з думкою, що душа її найкращої подруги витає десь далеко на небесах. З одного боку її полички стоїть фотографія, на якій ви обоє усміхнені, а з іншого – твоє фото, з такою непомітною чорною смужечкою збоку.
Знаєш, напевно, не можна такого говорити, однак… В одному тобі точно пощастило: ти встигла зустріти своє кохання, яке буде поруч тебе вічно. Я навіть більш ніж впевнена, що, ТАМ, на НЕБЕСАХ, ви прогулюєтесь пухнастими хмаринами міцно тримаючись за руки, так само, як це було тоді, коли ви по пішохідному переході прямували на зустріч новому дню, а потрапили… під колеса автівки.
P.S. Водії, будьте уважнішими за кермом, адже саме від вашої незграбності обриваються людські життя, і в багатьох випадках ті, які тільки-тільки розпочинали квітнути…