Наш цветок распускается,
Как рассветом солнечные лучи,
Как при зевании рот бегемота открывается,
Как создаются молодые ручьи.

Не рви его, не нужно, еще рано,
Пусть созреет, и разкидает семена,
Пусть пчела его опылит сторанно,
Пусть он запомнит наши имена.

Пусть создаст он целое поле,
Из таких же как он кустов,
Пусть насытится землей и волей,
Хоть и из пластиковых он

Читать дальше →

«Надежда вымазана в грязь,
так как никто не следил достаточно за чистотой рук,
которые, о ней заботились...»
Гончаров Олег

Надежда вымазана в грязь, так как слишком грязные руки, чтобы аккуратно взращивать ее…
(Нет стоп!
Перестань!
Я должен уберечь тебя от прочтения всего этого дерьма…
Я должен хотя бы

Читать дальше →

Хриплые ночи под звон стеклянных бутылок,
чьи-то глаза, глядящие из-за угла.
И вечно маячащий сзади глазастый затылок,
да восклицания, типа: «Ну как ты могла!?»

Вся эта жизнь — лишь короткая ночь в Лиссабоне,
все эти танцы — танцы теней в раю,
когда ищешь свободу в вышедшем только законе,
не понимая, что ты уже на

Читать дальше →

Жизнь не стоит на месте.
Каждый день — новые жести.
Мой поступок не стоит мести.
Он просто в другом контексте.

Вам всем на меня пох*й.
Нам всем одинаково плохо.
Просыпаться — это для лохов.
Пожалуйста, хватит вздохов.

Я жду новое тело.
Привезут из мясного отдела.
Мое старое сильно просело,
От того что долго висело.

Замерла в скрещенной позе,
Обнимая кучу навоза.
Симбиоз невроза-наркоза.
Мои мысли — пошлая проза.

Подожгите в башке соломку.
Как же мне склеить

Читать дальше →

Скоро вже настане час,
Коли далі ми підемо,
Тут не буде більше нас —
Це закон, це теорема.
Ти вже бачиш там кінець?
Ми йдемо у невідомість.
Чути тільки бій сердець.
Хочем жити, та натомість…

Ми помремо, та не зараз.
Може завтра, може разом.
Може потім і окремо, та
Ми помремо, всі помремо.

Заплати ціну життя, —
Ми достатньо тут пробули.
Скоро вже настане час
Дати шанс новоприбулим.
Так давай нап'ємось з горя,
Доки б'ється в грудях серце!
Ми ще вчора були морем,
А

Читать дальше →

Це-хлопець
З проломаним черепом
Освітлений
Весняним сонцем
Не запитуйте чому
Це-місяць квітень
Це-місяць сМерті

Мої ковзани
Поламалися зовсім
На темній
Стороні Марсу
Уже не кататись
По багряній кризі
По зустрічній смузі
Щоб до тебе близько

Це-фінал св*ята
Це-кінець хіті
Це-хлопець
З проламаним черепом
Швидка прибула невчасно
На кілька хвилин для дива
Не кажіть, що я щасливий
Не кажіть, що цей світ чудесний
Не кажіть це вголос

Мій мертвий хлопець
З проламаним черепом
Чомусь залишається тут
Залишається тут щодуху
Я не хочу більше дихати
Хочу полетіти до нього з даху
Крил не розкриваючи
Віддаючи себе, як жертву,
Щоб на паралелі мертвих
Нас розташували поруч
Хоча б на ніч

Всі ці роки я чекав на тебе
Купався і літав під водою
Моє тіло для риб було кормом
Мені жаль що ти нас покинув
Повітряні кульки досі яскраві
Діти далі бавляться кров*ю
Ми всі мертві, усі-примари
Але ти ж у нас віриш?
Було самотньо і трохи яскраво
Процес гниття спотворював шкіру
З часу коли ти пішов
Я зрозумів, що в темряві не потрібна краса

Усі ці роки я про тебе мріяв
Озерця пітьми стали морем
Струни вітрів порвались
Прокляті тут усі ми
Потворність-основна симетрія
Відчай-бог смерті
Вони всі зі мною, але мертві
Ти повинен назад прийти
Ти живий і дуже теплий
Стіни з голів в моєму пеклі
Будуть співом тебе вітати
А я навчу тебе літати
Подарую усі повітряні кульки
І ти не підеш більше ніколи!