Пыжик — серый воробей,
Над асфальтом кружит.
Сторонится ног людей
В зимнюю он стужу.

Утром крошки собирал,
Что насыпал мальчик.
После с кошками играл-
Прыгал словно мячик.

Перья Пыжик распушил-
Так теплее будет.
Снегом клювик намочил-
На потеху людям.

Серый Пыжик — воробей-
Очень смелый малый.
Не боится голубей
И с людьми бывалый.

Спи, мой маленький Олежка!
Баю-баюшки-баю!
Из кроватки головешку
Не высовывай свою.
Пусть тебе приснится зайчик,
Винни-Пух и Пятачок.
Засыпай мой славный мальчик,
А не то придет волчок!

Спи, мой маленький ребенок!
Засыпай, любимый мой!
Пусть тебе приснится львенок
С черепахою большой.
Вместе песенку споете,
Поиграете втроем,
А потом на бегемоте
Покатаетесь верхом.

Спи, мой маленький сынуля!
За окном темным-темно.
Все друзья твои уснули,
Видят сны уже давно.
Только котик спать не хочет,
Видно выспался он днем.
Говорит: «Спокойной ночи!»
На кошачьем, на своем.

Мамо що це? Спитав Бегемотик
Вдивляючись в неба початок
Дід Мороз спішить на роботу
Онде Олені тягнуть санчата
Знайде кожну слухняну дитину
Й завітає у ніч Новорічну
І в дарунок кладе під ялинку
Щось омріяне, щось незвичне
А малий Бегемотик в сльози
«Я ж весь рік був такий слухняний
Як покласти дарунок Морозу
Як немає ялинки в нас мамо?»
«Всі слухняні були слоненята,
Левенята, зебри, жирафики
Як же так тоді могло статись?
Тут нема ялинок — це ж Африка»

Ледь заснуло маля його мама
Стала звірів сусідів збирати
Із пустель непрохідніших самих
З джунглів вийшли і мами, і тати
«А чи всі ваші дітки слухняні?»
Бегемотика мама спитала
«Так? Тож їх Новорічне бажання
Дід Морозу здійснити пристало
Але ж як? Як ялинки немає
Під що класти йому подарунки?
Може хтось пропозиції має
Щодо свята діток порятунку?»
Й мовив тут тато Лев — Цар звірів
"Є сестра в мене — зветься Рись
І живе між ялинок в Сибіру
Ми зберемо для неї дари
І попросим Кита з океану
Щоб доставив до неї він
Сто кокосів і сто бананів
А вона нам ялинки живі"
Завершив швидко Кит свою справу
І в центрі спекотної Африки
Запалала ялинка яскрава
І пішли в хоровод жирафики
Бегемотики і левенята
Й клишоногий малюк крокодилу
Є у всіх Новорічне свято
І з ялинкою всім пощастило
І в далекім, далекім Сибіру
Теж з, явилась ялинка незвична
Бо в кокоси й банани вбрали
Звірі дерево Новорічне
І також в хороводи пішли
Та втомилися дітки від танців
І поснули, а потім знайшли
Під ялинкой дарунки вранці
Що там відстані й материки
Всі хто рік цей були слухняні
Усі дітки і навіть батьки
Дід Мороза знайдуть привітання

Довольно старенькое стихотворение.

Я с детства мечтал петь
И к звездам улететь,
Как белочка со Стрелкой
Из космоса глядеть.

Еще мечтал быть поваром,
Пожарником потом,
Но суп сварить не получилось,
А дом… ну, не о нем

Еще когда смотрел кино,
Мечтал быть, как герой —
Злодеев планы, на куски
Порвать одной рукой.

Еще хотел быть гонщиком,
Чтоб слушать как мотор,
Ревет когда я нажимаю
Педальку газа в пол.

Но детские мечты,
Остались лишь мечтами
И изредка являются мне,
Красочными снами!

Ловлю жовтаве сонечко в траві,
Воно так мружить очі, хилить вії,
І посмішкою світ навколо гріє
В зеленій шовковистій мураві.

Біжу за ним, всміхається хитрюще,
Тікає тихо від моїх долонь,
Лопоче лапками, торкнулася – вогонь,
Але ж яке на вигляд веселюще.

Ей, почекай, пухнастику, не йди,
Не чеберяй так швидко ти від мене,
Дивлюсь, а все зелене-презелене.
Ну от…Вже зникло сонечко кудись…

Черлена фарба загорілась вмить,
Дрібним, як дзвін монет, веселим сміхом
Таке чудесне!!! Вай…очам на втіху,
Не потушіть його! Не потушіть!!!

Холод колеться бірюзовими
Їжачками…
Дні течуть зачаровані
За днями…
Йде зима заснігурена
Стежками…
Холод колеться бірюзовими
Їжачками…

Давным-давно далеко и в Африке у мамы, жены жирафа, у очень большой жирафихи родился сынок жираф. Капризный и вредный плакса с длиннющей-длиннющей шеей любил в носу ковыряться и баловаться в пещере. Жирафик, сынок жирафихи и папы большого жирафа, хоть был жирафиком маленьким – не слушал маму и папу! И спать не ложился – вредничал! И пакости делал бабушке: строгой такой жирафихе, жены жирафика дедушки. А дедушка был жирафом – отцом большого жирафика, и повторял без конца, что сын удался в отца. А бабушка всех жирафов, давно, далеко и в Африке, вспомнив жирафа в детстве запуталась, кто отец. И я в общем тоже запутался: жирафик, сынок жирафихи, жены большого жирафа: огромный такой жираф. От этих историй путанных, проснувшись только на утро. жирафик и сам запутался: чей же жираф малютка? Что же нам делать, если одно только точно известно: давно, далеко и в Африке у мамы, жены жирафа, у строгой такой жирафихи – родился сынок жираф.

Читать дальше →

Нестримність й гнів - усе у ній з’єдналось У се, що лиш всередині було Лиш трошечки любові в ній зосталось Та й то тим снігом білим замело. Якась холодна снігова принцеса, А замість серця в неї сніжна мгла. Чомусь всередині вона замерзла І замість теплих почуттів-крихкі слова. Вона дивилась в дзеркало спросоння І вірила , що кращих вже нема. І вітер, що сидів на підвіконні, казав: Вона єдина, бо вона – Зима. Та вмить щось зазвучало тихо-тихо І ніжно так озвалось як дитя, Чекай же ,Зимонько , поспи ще трошки Ще лиш два місяці і буду я. Тоді вже розтоплю я всі незгоди, І криги більш не буде , лиш земля. А ти поспи ще трошки, згода? Та й відпочину поки я. Весна, ти що тут позабула? А ну тікай скоріше геть! І те ,що трошки я заснула Не значить, що здуріла ледь. Я подрімаю трохи, а сніжок ітиме, Мороз візьметься за гілки дерев. А те що ти тут, холод ,ай не сприйме Дивись, он він уже завмер. Та йду я, я уже тікаю, А ти ще , Зимонько побудь . Бо над тобою влади я не маю, а що приходила, то краще ти забудь І я прокинулась. Ото й новини: Весна до Зимоньки у гості йшла. Мабуть тому, що я заснула серед днини І все ж я так люблю тебе ,Зима!

Читать дальше →

Где-то с запахом ромашки
Трется лето о порог.
Развеваются кудряшки —
Треплет теплый ветерок.

Где-то солнце пригревает
Поле, речку и ребят.
Облака в прятки играют,
Мягко в синеве парят.

Мячик радугой веселой
По душистой по траве
Скачет от ребяток снова
То вдруг к лесу, то к реке.

Вечер стынет дымкой легкой
И домой уже пора.
Устал прыгать мячик ловкий,
Наигралась детвора.

У лоні ночі
затихлі речі
щось шепчуть тихо
собі під носа…
Це ходить котик:
він для малечі —
легкий наркотик.
Мені на плечі
заплигнув м'яко
і м'яким знаком
так умостився
і терся носом…
Я під гіпнозом…
Це розслабляє,
і заставляє
зігнути губи
в легеньку смішку…
А тишком-нишком
маленькі мишки
шкребочуть ніжками
десь під ліжком…
Чи то здалося?
Адже мій котик
не ворухнувся —
від муркотіння
тремтить животик.
У лоні ночі
ожили речі
і казку шепчуть
дрібній малечі…