Цей вірш я написав в стані, який близький до сну, на парі, на якій мені не хотілось бути. Для його написання не було ніяких причин і факторів впливу, окрім того що я люблю фентезі, дуже люблю саму ідею легенди про фенікса — птаха який воскресає з попелу. Давно хотів написати про фенікса)

Спалах світла в небесах,
То не сонце, то лиш птах.
Що впаде каменем.
Знов у синю далечінь,
Увірвався сонця син
Вогняним знаменем.

Він знов вмирає.
Та знов не назавжди.
Він воскресає,
Він буде знов живий.
Він може жити
Взагалі без води.
Один лиш попіл —
Усі його сліди.

Слід полум'я у небесах,
То не комета, то лиш птах.
Осінній лист.
На землю лиш скелет упав,
Він не страждав і не кричав.
Вогню намисто.

Він знов вмирає.
Та знов не назавжди.
Він воскресає,
Він буде знов живий.
Він може жити
Взагалі без води.
Один лиш попіл —
Усі його сліди.

Фенікс.
І це його остання смерть.
Фенікс.
Життя до нього вже не прийде.
Фенікс.
Останній сонця син.
Фенікс.
Тепер він не один…