Той, хто має власний дім
любить час, коли гроза приходить.
У пащі привідкритого вікна
він з неба погляд не відводить.

Жовтогаряче світло свічки
оздоблює красою його дім.
По склу сльозами течуть ріки.
Це плаче темна хмара над усім.

А той, кому бракує даху,
лиш згорбившись тікає геть.
І чи то фатум, чи невдаха…
Мені шкода його ледь-ледь.

Він, заплітаючись в калюжах,
і в руки підібравши все,
блукає в вулицях і в людях.
Його ця течія знесе.

А той, в вікні, купає погляд
у блискавках в нічній пітьмі.
Навік закарбувався спогад.
І так… так хороше мені!

22:02 17.09.2009