Обабіч дороги струмком невеличким,
струмом у мідних і гумових венах,
повітрям незримим в могутніх легенях
іде темна мати, щоб руйнувати.

Глянь їй у очі — там порожньо-пусто.
Тіло блискуче, а очі порожні.
В них тонуть змерзлі нічні подорожні.
Глянь їй у очі! Глянь їй у очі!

У растрі екранному, в ко́мах невдалих,
в комахах, що жалять, у сні наркотичному,
у мавпуванні бездумному, звичному
йде темна мати, щоб руйнувати.

Іде темна мати — дітей позбирати.
Сирота той, кому антимати — за мати.
Вам будуть казати її не займати,
але я кричу, бо ви мусите знати…

Іде темна мати — дітей позбирати…