«Трохи пітьми» ©
Іде життя по стежці смутку
Й не відає куди звернуть…
Його ґвалтують, наче проститутку,
Але воно не змінює свій путь.

Вже вкотре ранять терни та капкани
Та рештки долі в затхлих болотах…
Кругом сіріють з черепів кургани,
Що вже давно утратили свій страх.

Ясного сонечка ніхто давно не бачив,
А хтось про нього навіть не чував
Лиш крихітний промінчик тут жебрачив,
Та й той себе від цього зла сховав.

Лиш морок, ніч й жорстокі блискавиці,
Що крають мертве небо небо на шматки.
І скис вже труп в гнилій брудній водиці…
Не відрізниш давно де шкіра, де кістки.

Глибоко ранить серце крик маляти,
Вже цілу вічність він десь тут лунає.
Він не дає думкам по ночах спати
Й надію втечі з цього пекла убиває.

Отак життя весь вік шукає вихід.
Знесилившись від безлічі невдач.
І добре чути кроки смерті тихі,
Що розтинають майже чутний плач.