захотілося літа…
ні не спеки й не хмар комарів
а свободи ілюзій, що ніби я хочу й іду…
захотілося світла…
і диких нестерпних вітрів
захотілось так р'яно і лише б не собі на біду…

захотілося квітів…
я дістала зі столу папір,
олівці, пензлі, фарби… як давно це насправді було
захотілось кричати…
але спить щось сьогодні мій звір
й маки квітнуть, ромашки на шпалерах у повну стіну…

захотілось чогось…
що живе чи хоча б імітує
що живе… я б сама, але так утомилась тепер
захотілось когось…
хто обійме і мене заспокоїть
але певно нема в світі більше таких от химер…