…Буває так, що я цілими тижнями нічого не пишу. І ці дні я живу таким собі рослинним життям, не маючи ніяких душевних сил, щоб перетворити думки у слова. Тоді я просто спостерігаю. Спостерігаю за світом, людьми і собою, вишукуючи нових сюжетів, раптових, як комета, свіжих думок, очікуючи натхнення, яке приносить із собою примхлива Муза.
Це рослинне життя діє мені на нерви. Бо коли я не можу писати, коли я із жахом дивлюся на чистий лист паперу, у мене починають тремтіти руки від неможливості підібрати слова.
Не знаю, можна вважати мене Творцем, але творцем, мабуть, можна.
Творець має велике серце, в якому окрім місця для реальних людей, є місце для його героїв, які стали рідними. Творець великодушний. Він любить створені ним світи, любить щиро і віддано.
Але не можна так віддаватися їм, бо не вистачить сил на реальних людей. А коли треба буде розлучитися зі старими персонажами, щоб створити нових, це буде занадто боляче. По собі знаю.
Проте так не завжди виходить. Бо такий вже Творець, така його безмежна душа і невичерпна любов до світу.
Творець все пробачає. Він пробачає своїм «дітям» усе: безсонні ночі, проведені над папером та олівцями, маленькі пустощі, коли вони дозволяють собі по-своєму розвивати сюжет… Якщо Творець гідний цього звання, якщо він справді ТВОРЕЦЬ, то його персонажі перестають бути виписаними філігранними рядками. Вони починають жити своїм життям! Вони здатні мислити і діяти самостійно! Вони приймають рішення, незалежно від Творця. І самому Творцеві вже нічого не залишається, як тільки спостерігати за тим, що роблять герої, інколи допомагаючи їм правильним словом і доброю порадою. Але Творець не має права пустити їх у вільне плавання. Він має все контролювати. Бо Творець відповідальний за тих, кого він створив…