На зупинці громадського транспорту
Чи тролейбусу, чи то трамваю
Між похмурих облич зустрічаю ту
Яку майже життя шукаю
З темно-сірого неба дощ іде
Мені ж сонце чомусь здалося
Так сліпило очі її руде
Трохи нижче за плечі волосся
Під’їжджає тролейбус чи то трамвай
Я заходжу за нею слідом
Підійти? Не наважусь… Та що слова!
Я щасливий, що поруч їду!
Час спинився… Та все таки час іде
Я закоханий, діють чари
І що з того, що зараз я той студент
Який спізнюється на пари
Зупинився тролейбус чи то трамвай
Ген видніється мій інститут
Вона вийшла… не вірю що так бува
Невже теж навчається тут!?
В інститут мов на крилах за нею лечу
Лиш заходжу трапляється горе
Я дзвінок про початок пар почув
І згубив її в коридорах…
Я пішов шукати свій кабінет
В нас сьогодні новий викладач
Як зайшов, наче вдарило струмом мене
Викладач – та красуня руда
Я стояв і не міг відвести очей
Оце доля, оце то жарти
А вона підійшла і взяла за плече
«Ви сідайте за першу парту»
І я замість завдання писав їй вірші
Всі навчання порушивши правила
І мабуть їй вірші ці були до душі
Дуже гарні оцінки ставила
Ну а потім не міг пропустити ні пари
Мов побачення кожне заняття
Я не спав, я рудою красунею марив
Розгоралось кохання багаття
Я стипендію всю свою склАдав до купи
Мив машини, а після роботи
Реферати робив майже кожному з групи
Подарунок зробить хотів потай
Назбирав і придбав, підібрав ювелір
Дивний перстень з червоним каменем
Тій, що стала дорогше усіх на землі…
Тій, що сонцем і в дощ була мені…
На зупинці громадського транспорту
Я зійшов, придбавши обручку
І спинилося серце, в хвилину ту
Вона йшла із деканом під ручку
І чому лиш для мене це був секрет
Вони жили в громадському шлюбі
І красуня руда збиралась в декрет
Отака вийшла казочка любі…
… Я скінчив інститут, та пригадую ще
Як прийшов на зупинку трамваю
Було сонячно навіть під сірим дощем
І чому у житті так буває