«Шматок хліба з водою, аби, серце, з тобою»
Знов рождається день, прокидається сонце,
Та рум'яно і сонно ще ніжиться в хмарах.
Сиплють пташечки пісеньку в моє віконце
Й розквітає проміння в того співу чарах.

Ледве видний туман, рідний запах полину,
Шелест яблуньки тихий, холодна роса,
Свіжий вітер цілує з любов'ю калину,
Та для мене це зараз не мила краса.

Бо без твого серденька, кількох теплих слів
Мої мрії рясні оповиті журбою.
Я віддав би те сонце, красу тих полів,
Я і очі б віддав, лиш би бути з тобою.

Світ сіріє без тебе, темнішає світло,
Сильні ноги не держать на твердій землі,
Страху очі на мене так дивляться підло,
Щирі сни тихо сплять в чорно-білій імлі.

Не потрібно мені, ані слави, ні влади,
Тільки щастя твоє й ніжні теплі цілунки,
Бо гіркими здаються солодкі принади…
Без твоїх оченяток гидкі й подарунки.

Хоч на мить би торкнутися до твоїх щічок,
То розквітнуло б зорями сенєє небо…
Повернулась любов би до лісу та річок
І та радість, в якій відчуваю потребу