Життя після смерті
Звичайний день, звичайне світло з неба,
Не новий слів бентежучих політ…
Все так було, поки не стрітив тебе
Й не загорнувся у твій хижий світ.

Немов мустанг, що був свободолюбцем,
З ніг збитий тигром в смерті кайданИ.
Мов струнка лань, яка гуля підтюпцем,
Звалена влучним пострілом одним.

І більше не існую повноцінно
Життя не жевріє у грудях, як колись
Натомість серце боляче й нетлінно
Коханням спалюється… Боже, утомивсь.

Не можу більш щоденно помирати
І залишатись жити знову й знов.
Цей хижий погляд — незворушні ґрати,
Від волі зачинив мою любов.

Хоч він прекрасний, мов пожежа в полі,
Захоплююча блискавка ясна,
Нестримна смерть, що бігає довкола,
Безжально жодне серце не мина.

Мирюся з долею своєю безнадійно,
Крокую сам на кожний ешафот,
Та чую, як він тонко і граційно
Звільнив мене від страхів та турбот.