Тоне теплий диск сонця в лагідних рожевих вершках заходу…
Палають хмари золотим вогнем,
Горілий обрій в попелі заснув.
Твої слова мов в серденько свинцем,
Та болю я ні разу не відчув.

Росте багаття, пожирає схил
І полум’ям заслана рівнина.
Спротив чинити вже немає сил,
Вогонь ж крізь очі в серденько пірна

Вже через мить уся палає кров,
У край скажений ритм серцебиття.
В палкім мовчанні в рідині немов,
МилУємОся відчуттям життя.

Глибокий вдих таких коханих слів,
Тремтячий дотик пальцями трави,
Усмішка, наче виткана із снів,
Щирої дяки й слави молитви.

Як посвітлішав блиск твоїх очей!
Як ясно ніжність у руках цвіте…
Вже ледь жевріє сонце з-за плечей,
Та полум’я у венах лиш росте.

Попелом сутінків огортує нас світ,
Коханням теплим вкутані чуття.
Кровопожежа, мов від смерті щит,
Та лиш вона нам відкрива життя.