Чесно кажучи, я вже давно не був такий розстроєний. І навіть попри те, що такі дії Західної коаліції були прогнозованими, все одно хотілось вірити, що Полковнику вдасться уникнути такого кінця.

Так, не вийшло. І це одразу ж посіяло неприємні відчуття і заставило вкотре задуматись, що раз так вчинили з вчорашнім другом, то що можуть вчинити з ворогом. І якщо так просто вдерлися в державу, знищили там стільки мирного населення, що гріхи Каддафі у порівнянні з цим лишились тьмяною плямкою в пам’яті, при цьому самостійно перед цим створивши і привід для вторгнення – то де гарантія, що завтра так не прийдуть до нас чи до наших сусідів? І ці всі думки принесли в свідомість відчутний дискомфорт, який все ж таки дещо нівелювала думка, яка з’явилась в мене дещо згодом. Справа в тому, що якщо на Землі ще досі не перевелись такі герої, як Каддафі, такі патріоти свого народу – то ще не все втрачено. Ще задамо перцю!

Оскільки Перший Геббельсівський канал арабського світу – «Аль Джазіра» — уже неодноразово годувала громадськість «качками» про чергову «ліквідацію Каддафі», цього разу я також одразу не повірив. І блогери також внесли в це свою лепту, проаналізувавши багато факторів. Все таки, показували ж кадри «захопленого повстанцями Тріполі», яке насправді знімали в Катарі в спеціально побудованому для цього павільйоні з декораціями і всіма атрибутами відповідними…. Втім, цього разу все виявилось по-справжньому. Надто переконливі кадри, надто переконлива реакція політичного бомонду Європи і США, який тепер інакше як Четвертим Рейхом називати несправедливо. Бо те, що зробили з Лівією – таке і Гітлеру не снилось. Процвітаюча країна, з безкоштовними освітою, медициною, житлом, з відсутньою бідністю, з бензином, дешевшим за воду – оце таким був кривавий диктаторський режим Муаммара Каддафі. Тепер же Лівію грабуватимуть банди мародерів – як західних в костюмах з дипломатами, так і своїх доморощених, з автоматом M-16 у руці. От тепер народ Лівії оцінить рівень своєї помилки, наївності і неосвіченості, відчує різницю між «тиранією Полковника» і демократією «визволителів». Мимоволі згадується анекдот, коли народ країни дякує визволителям за визволення, а потім просить хоч кого-небудь визволити його тепер і від самих «визволителів».

Перед смертю Муаммар Каддафі, уже будучи двічі чи тричі продірявлений кулями, сказав до повстанців, що оточили його і тягнули – «Що я вам зробив?» і «Ви відрізняєте добро від зла?». Ці слова – знакові! Кожен мусить задуматись. Людині даний великий дар – Розпізнавання. І той, хто його втоптує в грязь, хто атрофує в собі цю здатність – врешті решт поплатиться за це так, як поплатились лівійці. Так, їх дурили, усім жителям великих міст синхронно на мобільні телефони надійшли sms з текстом про те, що «режим Каддафі повалено! Місто захоплено». В той час коли нічого подібного і в помині не було. Стандартний прийом з деморалізації противника, тільки тепер замість листівок смс шлють.

Втім, я також бачу і певний плюс у смерті Полковника. Хоча плюсом взагалі важко щось назвати в даній ситуації. Мова про те, що Муаммар Каддафі загинув у бою, як герой. І тому його зараз багато хто на Батьківщині називає мучеником (в тому числі і його дружина, яка вимагає видати тіло мученика Муаммара Каддафі його родині для розслідування і поховання) Це дасть мотивацію його прибічникам і побратимам продовжити боротьбу і влаштувати англосаксам другий Афганістан, щоб вони там, суки, застрягли на довгі роки. А це все гроші, а це все людські ресурси… Вони і так уже поклали там надто багато своїх людей.

За деякими даними, доводиться вдаватись до дуже мутних методів. В Ізраїлі випускати більше тисячі злочинців (під прикриттям обміну полоненними), частину з них відсилати в Сірт, де західний спецназ захлинається в крові…

А нам потрібно думати, що чекає світ далі. А далі – велике розмаїття варіантів. Мучають – ніяк не домучать – Сирію і Єгипет, також починають лізти в Іран (ситуація з буцім-то підготовкою замаху на посла Саудівської Аравії в США, яку буцім-то готувала іранська верхівка). Натравляють арабів на Ізраїль. Турбують Йємен, Пакистан, Киргизію. Не спускають очі з КНДР, з твердим наміром спровокувати там конфлікт між двома Кореями, мимо якого не зможе пройти Китай, — таким самим чином це спроба дестабілізувати зону біля Китаю.

Також ми бачимо спробу дестабілізувати зону біля Росії. Це видно на прикладі Беларусі. Беларусів мутузять вже давно і слава Лукашенкові – не меншому патріоту своєї країни, ніж Каддафі – за те, що попри весь тиск, він продовжує йти тим шляхом, який не дозволяє поки що кинути Беларусь черговою кісткою англосаксонським псам. А Беларусь – це вже зовсім під боком у нас. А що у нас?

А у нас – півтора танка і пів літака в іржавому ангарі… А Янукович підписує указ про чергове скорочення складу збройних сил України…

Все ж не хотілось би закінчувати на зовсім мінорній ноті. Нам усім варто задуматись. Але сьогодні, коли приклад Полковника ще свіжий і так яскраво горить в пам’яті, я скидаю капелюха перед великим сином лівійського народу, перед героєм, який не здався, навіть, коли авіація НАТО розбомбила пів країни, знищила його синів, він не здався навіть після того, як його було вбито самого. Тому що тепер він справді в тому місці, в тому безпечному місці, де він недосяжний ні для літака, ні для кулі, ні для зелених підкупних доларів – тепер Каддафі у серці кожного патріота Лівії. І не лише Лівії. В моєму також.

Вічна пам’ять герою!

А философия их проста:
Пожрать и в кабинку с М или Ж!
Харкают тем, что наели с утра —
Пучит живот от переедания лжи.

Вообще-то, они люди хорошие;
Если сразу им в душу плюнуть
скажут, что вы, сударь, пошлые,
И попросят себе плевок обратно засунуть!

Вот такая, собственно, культура —
Сидеть в кабинках и издавать звуки.
Если на то пошло, то натура
человека говорит, что ВСЁ ради науки!

Да, собственно, спорить не с кем:
Все давно разошлись по «кабинетам»
И сидят там в какой-то унылой тоске,
на часы посматривая — ждут обеда…

Отметая все проклятия людей —
Тебе больно (но совсем чть-чуть) в паху.
Не пыталась отыскать иных путей,
Лежишь на койке на своём боку…

В целофане, в луже алой крови:
Средь других убитых злом детей,
Твой малыш не ощущает боли
И не чувствует поломанных костей…

Этой ночью он тебе приснится,
Улыбнётся кротко и протянет ручки…
Мать, ты не дала ему родиться —
Хуже шавки и дворовой сучки!

Махонький, не скажет он словами,
Мама не учила говорить…
Сердце трепетное ему быстро разорвали —
За него решили жить или не жить…

Не сколочен для малютки гроб,
Металлическим выскабливют клетки…
У хирурга взмок от пота лоб,
Помешали к свету выйти детке…

(авторский рисунок)

Свою Страну имеешь за «спасибо»,
потом спокойно крутишь руль «тойоты» — Плевать хотел ты с высока и сидя
в удобном кресле растолстевшей жопой!
Тебе чихать на то, что ветерана
кидают каждый день через то место,
Которым ты спокойно сел в «тирано» — Всё у тебя так мило и прелестно!!!

Тебе не нужен хлеб? А ты кидай дедуле.
Небось уже сожрал французских булок пять!

Нам врут с экрана, снова нас надули;
А мы их слушаем и верим им опять!

Ты — сила, а ума в тебе немного.
Ты — паразит, сосёшь с народа кровь!
Переступаешь множество порогов,
Глядишь не на людей, а будто сквозь.

А в мире нашем мало сложных истин.
Соль — солёная, знает ведь каждый дурак!
Но есть человек, что зверей всех опасней, корыстней.
Помни, народ, не забудь, что чиновник — наш враг!

 Колись відома пані з косою несла у маси девіз «Справедливість є! За неї варто боротись!»… Ні-ні, я не про смерть, я про Юлію Володимирівну Тимошенко, яка нині обживається в нових апартаментах.
Але мова піде не про Юлію Володимирівну, а про справедливість.

Наша північна сусідка — Беларусь — нині в скрутному становищі. І хай що там говорять, я належу до прихильників і симпатиків Лукашенка. Його нині називають дуже по-різному. І «останній диктатор Європи» і просто «сука» — в кого на що інтелекту вистачає. Проклинають, хоча мали б допомагати йому, якщо люблять свою Беларусь. Бацька не безгрішний, але безгрішних і немає.

До речі, я нарочито пишу не Білорусія, а саме Беларусь — так як має звучати. Мені, наприклад, дуже не подобається, коли Україну величають Юкрейн. Не годиться так. Але вернімось до теми.

Білорусів штовхають на революцію. На революцію, яка приведе країну до того, до чого привела нас і інші країни, в яких пройшли ці кольорові «революції». ЗМІ піднімають страшні завивання про тиранію Лукашенка, який розганяє натовп за допомогою ОМОНу і так далі. Хто звинувачує? Англосакси, звичайно ж. Вони як і завжди — впереди планеты вся. Але після подій у Лондоні у мене виникають питання до тих, хто піддався на ці соплі про «нещасних побитих», тих, котрі, можливо, були б і не проти втікти з Батьківщини туди, де все ліберально, прогресивно і справедливо. Де ж ви бачите справедливість? Британська влада вчинила абсолютно адекватно — так як має чинити і кожна влада у таких ситуаціях: захищати порядок, не випускати ситуацію з-під контролю.
Коли Лукашенко після спроб заворушень сказав, що може вдатись до таких кроків, як блокування соціальних мереж, це одразу ж сприйняли вштики. Одні через ворожий настрій, інші — через тупість. Звичайно ж, і західна преса цього не оминула, це дало їй можливість в черговий раз зробити з Лукашенка демона.
Але що ми бачимо далі… А ось що: «Британські парламентарі вимагають від представників основних соціальних мереж блокувати доступ користувачів під час масових заворушень, повідомляє The Guardian.» (http://tyzhden.ua/News/29329#.TlYv76J75d8.vk)
Ви чули чи читали хоча б одну західну газету, де після цього британську владу демонізували так, як це роблять з білоруською?

Білорусів рвуть на частини, Лукашенко намагається втримати цей човен. Автаркії, звичайно, не буде, але і ставати сировинною колонією на службі у Західних країн він теж не дасть. Поки живий. Тому і лячно трохи за Аляксандра Рыгоравіча.
І на відміну від нас — від України (на жаль, мушу це констатувати) — Лукашенко має право робити такі промови, як він зробив на День Незалежності Беларусі 3 липня 2011 року. Ця промова знакова. Особисто я не чув ще ні від кого, окрім, хіба Ахмадінежада і частково Чавеса, подібних настільки відвертих слів, просякнутих розумінням ситуації. А це багато про що говорить — це показує за замовчуванням і цілі, які ставить перед собою і своєю країною беларуський Президент. Хто не бачив і не чув — обов«язково перегляньте його промову.
(http://www.youtube.com/watch?v=85NnCLQhgP4&feature=player_embedded)

Вертаючись до фінансової сфери, хотілось би сказати, що з своїми маріонетками і з їх країнами Глобальна Мафія так не обходиться, як з Беларуссю. Вона їх годує, дбає — до пори до час, поки, як і кожного бичка, якого добре годують — роблять це лиш для того щоб потім гарно відвести на забій і отримати багато м»яса. Якщо говорити чисто про гроші, то, власне, я і підійду як раз до тої тези, через яку, власне, і вирішив учора написати цю статтю.
У нинішній проблемі з валютою більшість кидають камені саме в Лукашенка, звинувачуючи його в тому, що це саме він і його диктаторський консервативний режим довів країну до ручки. Але давайте подивимось просто на цифри.
«За первые шесть месяцев 2011 года госдолг Беларусиhttp://ru.tsn.ua/svit/gosdolg-belarusi-za-god-uvelichilsya-vdvoe.html увеличился на 82,5% и на 1 июля составил 69,95 триллионов белорусских рублей (более 14 млрд. долларов), сообщили в Минфине республики.» (http://ru.tsn.ua/groshi/gosdolg-belarusi-za-polgoda-vyros-na-83.html)
Тож, запам«ятали, 14 млрд доларів. Хто оголошує беларуських посадовців і їх сім»ї персонами нон-грата, хто забороняє в"їзд до себе, хто проклинає і ллє бруд? Сполучені Штати Америки. Вони ж і найбільше кричать про тирана-Лукашенка, через якого люди скупили усю валюту і в країні жах що коїться.
Ну що ж, давайте подивимось на Штати. У Штатів, якщо брати дані за травень 2011 року, держборг був більшим за діаметр планети Земля, якщо викласти цей борг в стопку 100-доларовими купюрами.

(http://cs9978.vkontakte.ru/u10534503/83225660/x_2e97006c.jpg)

Зараз держборг Штатів = $14,3 трлн.!!!
І вони будуть щось говорити про економіку і вчити когось жити?? Та вся різниця
в тому, що Штати мають ФРС, яка надрукує їм стільки зеленої макулатури з фейсами американських Президентів, скільки буде потрібно, а у Беларусі такого друкарського станка немає і вона має право друкувати стільки рубльоу, скільки виручила на міжнародному ринку доларів. Така ж ситуація і в нас, і в Російській Федерації. А Штати, будь у них і ще вдвічі більший борг — усе одно будуть жерти в три горла і затужувати пояси не збираються. Оцей цирковий номер, який вони показали зі підняттям планки держборгу на $2,4 трлн означає не скорочення боргу — просто за таких умов борг ростиме трішечки повільніше. Ні про яке його зменшення і мови немає! Бо це тоді треба буде жити чесно… Для того щоб борг меншав, потрібно припинити війну в Лівії, Афганістані, Іраку, перестати пічкати баблом «революціонерів» і «опозицію» усіх мастей і почати жити чесно, як кажуть російською «по средствам». Але будьте певні, цього не буде.

То ж, де справедливість? Як би жили Штати при їх нікчемному виробничому потенціалі, якби не мали друкарського станка? Як би тоді вчили всіх жити? Ось вам і правда.
Наразі хочеться побажати витримки і наснаги усім беларусам і окремо Лукашенку, якого колись будуть згадувати добрим словом — тоді, коли дурман вивітриться з голови і люди тверезо оцінять пройдешні події. І підсумовуючи, хочеться перефразувати піарщиків Юлії Володимирівни, які вигадали для неї той лозунг:

Справедливості немає. Але за неї варто боротись!
І тоді вона може з«явитись.



Мене можна називати як завгодно, але «День Незалежності» став для мене ще одним офіційно святковим днем, який я не святкую. Перед цим в цей список потрапили такі «свята», як 8 березня, Пейсах і їм подібні.

От скажіть мені, як виглядав би чоловік, якого копають наче футбольний м«яч то одні, то інші, а він наче під наркотою у ейфорії верещить „Ура! Я незалежний!“. І після кожного копняка все більш незалежний.
От як раз таку ситуацію і спостерігаємо на прикладі України. Населення (я нарочито не пишу „народ“ чи тим паче — »нація") України під кайфом-наркотою також святкує свою примарну незалежність.
Під якою наркотою? А що тут гадати: тупість — також наркотик, причому дуже галюциногенний.

Давайте проаналізуємо, як ми поступово ставали такими незалежними, що зараз аж ювілей святкуємо.

* Спочатку, як люблять казати ідіоти від історії, «розвалився СССР»
* Далі відмовились від третього за потужністю ядерного арсеналу у світі і стали ще більш незалежними. За це нас дружньо похлопали по плечу і назвали великими молодцями. Оце подвиг нашої дипломатії! Яка висота польоту стратегічної думки! Яка ненаївність і далекоглядність! Браво!
(А, між іншим, якщо подумати, то НАСКІЛЬКИ ІНШИМ міг би зараз бути геополітичний розклад сил, не відмовся наш верховний баран від ядерної зброї).
* Затим йшли роки т.з. «кучмізму» і з кожним з цих років наша Незалежність росла.
* Але Леонід Данилович, зробивши все що міг для нашої Незалежності, був скинутий силами, які ще більш прогресивно підійшли до цього питання. На чолі їх стояв щирий українець Віктор Андрійович Ющенко — видатний пасічник і демагог, відомий здебільшого фразами «любі друзі» і відкриттям енної кількості пам«ятників за час свого „президенства“.
Окрім того що цей демагог нічого путнього не зробив як керманич такої великої країни, на додачу до всього він ще й дозволив пересварити усі так звані проукраїнські сили (зараз вони називаються „опозицією“) і розірвав вигідні для нас газові контракти з РФ. Коли Тимошенко підписала нові угоди — ми стали вже надто незалежні для того, щоб спокійно на це дивитись.
* Логічним продовженням цієї буффонади став (цілком закономірний) прихід до влади Партії Регіонів, країну очолив Віктор Федорович Янукович — відомий проффесор і знавець тіньової сторони економіки і не тільки економіки.
Тепер ми стали вже повністю незалежні!

… повністю незалежні від здорового глузду.

А тепер досить жартів! Засрались далі нікуди!
Давайте розбиратись, що ж ми маємо, що таке незалежність України, в чому вона полягає, що таке взагалі незалежність держави і від чого ми на ділі не залежні.

Мені дуже сподобалась класифікація суверенітетів Н. Старікова — відомого нині публіциста.
Він пише, що Повний Державний Суверенітет складається з 5 частин:

1. Визнання міжнародною спільнотою території країни; наявність прапора, герба і гімну.

2.Дипломатичний суверенітет — можливість провадити незалежну міжнародну політику.

3. Військовий суверенітет — можливість дати відсіч агресору і забезепчити безпеку собі і своїм союзникам.

4. Економічний суверенітет — розвиток економіки і виробництва, достатній для забезпечення своїми силами подальшого розвитку країни.

5. Культурний суверенітет.

Ось такі 5 пунктів. Старіков писав про Росію, але у нас справи не те що схожі, а набагато гірші.
Подивимось, що ж ми маєм…
— маємо гімн (імхо, негідний), прапор (перевернутий) і герб. Маємо визнання кордонів світовою спільнотою. Отож, цей суверенітет у нас наявний.
Далі:
— дипломатичний суверенітет. Уже другий за списком суверенітет — відсутній… Хто наші друзі, хто вороги? Коли Україна показувала свою позицію, а не простилалась то під одних, то під інших?
Далі:
— військовий суверенітет. Думаю що тут навіть і казати нічого не потрібно, ніхто сперечатися не буде. Армія з кожним незалежним роком все більше і більше нагадує скаутські загони. Почалось все з ядерного роззброєння, нагадаю. І у нас нема ніякого Версальського договору, нам можна все (офіційно), а що маємо — все навпаки. Гітлеру не можна було — озброїв таку махіну, що непереливки було. Нам можна — ну так а ми язиками ляпаємо і очима кліпаємо. Ну і насолоджуємось своєю незалежністю.
Та по суті вистачить і одного тижня щоб невеличкою армією стерти в порошок всю нашу славну „армію“, яка тепер так тільки називається. Півтора танки і два з половиною літака…
— ще гірше з економічним суверенітетом. Центральний Банк не належить державі, гривня зав»язана на доларовій макулатурі. Знекровлена економіка. Панує корупція. Стратегічно важливі підприємства відійшли і відходять в приватні руки, до того ж, не українські руки. Маючи ТАКУ територію, ТАКІ чорноземи, ТАКІ (найбільші в світі) запаси, скажімо, марганцевої руди, ТАКІ запаси залізної руди (7% від світових запасів), ТАКІ природні заповідники (Карпати, Крим)… А де ж суверенітет? Всі передумови для нього є. А його й немає… Люди біднішають, село вимирає, мільйонерів збільшується…
— ну і культурний суверенітет… Його також немає. Те, що у нас офіційно державна — українська мова і можна нею розмовляти — це все, що нагадує про існування такого суверенітету, як культурний. Погляньмо на те, що показує нам телебачення, що ми бачимо на сценах країни, де українська література? По телебаченню — засилля західного лайна, яке руйнує молодь з пелюшок, усюди написи і вивіски не нашою мовою, не наші слова. А як же «національна самосвідомість»? Ага, нема її, як бачите! Подивіться на сучасну молоду людину — це ж недороблена версія американського «тінейджера». Тотальне мавпування західних ліберальних цінностей. Здоровенними буквами по всьому місту біг-борди з рекламою фільмів на кшталт «Секс по дружбі», реклама споживацького способу життя. Пропаганда алкоголю, тютюну (а це все наркотики!), розпусти, тупості — все це на кожному кроці. Ввімкніть найпопулярніші музичні телеканали країни, наприклад, М1 — якщо витримаєте більш ніж півгодини перегляду без рвотного рефлексу — значить, ця стаття не для вас.
Уявіть лиш на мить собі сталінські часи, і якби в ті роки на сцену б випхались шльондри під назвою «Пающіє труси»… Правильно, їх би заслали в Сибір або розстріляли. І правильно б зробили. Як показує час, правильно б зробили… А зараз ці викидні різних «фабрик зірок» представляють Україну на міжнародних фестивалях і конкурсах…

Одним словом, з 5 суверенітетів у нас є лише один. Самий формальний. Це як дати дитині пустульку — щось в роті є, вона смокче, а що — не так важливо, головне, щоб солоденьким трошки помазано було, а перед очима демократичні бубенці гойдались…

Україна — абсолютно залежна територія, яку навіть державою назвати складно.

Як казав Задорнов: «День Независимости называется так потому, что теперь от нас с вами...»

Втім, я хочу запевнити, що як раз залежить. І багато. Але для того щоб знати, що робити, треба спочатку зрозуміти, що відбувається.

І я стверджую і запевняю (беру на себе таку відповідальність), що КОЖНОМУ, ХТО БАЖАЄ УКРАЇНІ ДОБРА І ХОРОШОГО МАЙБУТНЬОГО, ПОТРІБНО ВИЗНАТИ ЩО НІЯКОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ У НАС НЕМАЄ! Лише визнавши це, тобто, реальний стан речей, ми зможемо далі тверезо йти шляхом уперед. Порівняйте це з водієм і машиною. Якщо водій п«яний і невірно оцінює навколишню обстановку, він обов»язково рано чи пізно розіб"ється в ДТП. Так, він може певний час їхати, насолоджуватись улюбленою музикою в плеєрі — поки дорога рівна і нікуди не звертає, поки дощ не почався, поки дерево дорогу не завалило, поки назустріч ніхто не їде… А далі буде велика аварія.
І мені боляче спостерігати за моїми співвітчизниками, які в більшості своїй їдуть на таких автомобілях в абсолютно неадекватному стані і співають наївну пісню про Свято Незалежності.
Цю пісню слухати особливо боляче, оскільки вона… дуже коротка.