З зашитого рота лунає мій спів.
З камінного серця чути удари.
Їх воскрешають твої дивні чари.
Твій погляд мене відігрів.

В смутку також я бачу світанок.
Героїчно він встає з-під земної кори.
Говори, що ненавидиш! Говори, говори!
В мої очі заповза малий ранок.

Десь там, де хмари закінчують путь,
не забудь мене, не забудь!
Чарівною будь, щасливою будь.
Згадаю тебе, перед тим як заснуть.

Візьми мене з собою
у сни свої глибокі,
у мрії кришталеві,
де ламається світло!

Візьми мене з собою
у запах той квітчаний,
до водоспаду того,
де гнеться вода!

Візьми мене з собою
у мрій чудесний замок
із гострими кутами,
де ріжеться вітер!

Візьми мене з собою
у тую могилу,
в якій вночі ховаєш зле.
Візьми туди, де плаче дощ!

Візьми мене у себе,
де можна все почути,
де можна все забути…
… Бо тиша знов говорить!

Голограма на моїй стіні.
Мурахи вкривають спину;
біжать, розносять страх по мені.
Але те, що є в мені, я не кину.

Благословляє голограма мене.
В її очах блискучих — сум.
Боюсь, що її спокій мене дожене…
А в моїх вухах — шум!

Голограма в золотій рамі.
Каміння коштовне не пасує їй.
І хто б там зверху не сидів на брамі,
не тривож мене, не смій!

Занадто багато вона спалила.
Забагато з ким вона спала.
Я пручаюся, та не бездонна моя сила…
Зате таке ж гостре її жало!

Я довго дивився їй у очі:
шо буде — Сонце чи Гроза?!
І ось нарешті покотилась
з-під її вій гірка сльоза.

Ментолові сльози руйнують серце.
Біт тупий, тупі слова.
Реквієм у темпі скерцо.
Бідна моя голова!

Дискотека — наче відьма —
міста й села приворожила.
Фонограма — німа кардіограма.
Оперу послухали — наїлись мила.

А де ж мистецтво, де, де, де?
Схоже стало все на дім,
в якому ніхто не живе.
Ctrl+с, Ctrl+v. Ctrl+с, Ctrl+v.

Озолотився Михайло Поплавський.
Сердючка поїхало країну представлять.
Процедура ботексу — і можна йти на сцену:
показати сраку і цицьки показать…

І навіть ті, що раніше файно лабали,
тепер лабають казна-що.
Половина мужиків п*****сами поставали.
Кузьма, Олег, Вакар, — це все за що???

А де ж мистецтво, де, де, де???
Нафіг R-ка, є ж RW…
Змісту — нуль. Лише лаве.
Ctrl+с, Ctrl+v. Ctrl+с, Ctrl+v.

Озолотився Михайло Поплавський.
Сердючка поїхало країну представлять.
Процедура ботексу — і можна йти на сцену.
Та скільки ж можна мозги нам всім ***ть?!?!?!..

Ранок облизує твоє обличчя
ласкаво як кішка, але ти не чуєш.
Привітне Сонце до себе кличе.
Його тепло ти сьогодні відчуєш.

Досить спати! Пора вже вставати!
Адже ранняя птаха до Сонця співає.
І Сонце силиться її пір«я дістати,
але птаха рання від нього тікає.

Невже ти ще спиш? Прокиньсь! Пробудися!
Сьогодні тобі більш ніщо не присниться.
Квіти розкрили пелюстки ростисті.
Птахи співають тобі голосисті.

Але ж ти досі спиш. Життя ти проспиш!
Тобі тільки здається, що ти летиш.
Тебе чекають трави й дерева.
Прокинься й відчуй у собі силу лева.

Досить спати! Треба вставати!
Тільки ранняя птаха до Сонця співає.
Сонцю пір»їну зловити вдалося.
Воно уплете її в своє волосся.

Я сам
в вузькому горлі цього дня.
Мені
пече у грудях, рветься геть
втекти,
те що у серці заховалося
давно.

Вже час
звільнятися від ланцюгів,
бо нас
чекає те, що й дорогих
прикрас.
Нас викрадають й не вернуть
уже.

Але в мені є те, що хоче боротьби.
Те, що звільнилось від оков.
Любов.
Але в мені є те, що більш ніде не можна знайти.
Те, що прокинулося знов — мого серця кров.

Вві сні
я зміг переконатися,
що сніг,
який могили вкрив,
новий,
і може ще розстати
він.

Тоді
можливе воскресіння тих,
хто ще
не зовсім з"їхав з глузду.
І,
хто може ще любити
світ.

Але в мені є те, що хоче боротьби.
Те, що звільнилось від оков.
Любов.
Але в мені є те, що більш ніде не можна знайти.
Те, що прокинулося знов.
Це мого серця кров.

Хвилею прибило
мавпу до Вкраїни.
І вилізла мавпа
на високу сосну.

Вмить прибігли люди
мавпу вполювати.
Вирішили мавпу
із сосни дістати.

Ой, упала мавпа
та й на госте сіно.
Та й забила мавпа
засмагле коліно.

І підбігли люди
мавпу забирати.
А вона воскресла
й знов на сосну вдерлась.

Ой, горить сосна!
Ой, кричить мавпа!
Ой, думала ж мавпа,
що сосна — то пальма…

Догора сосна!
Догора мавпа!
Буде людям їжа
та й із мавповиння.

Догора сосна!
Догора мавпа!
Будуть нові страви
та й із мавповиння.

Слова народні (зі збірника «Золотослов»)
Музика моя.

// Золотослов //

Як ще не було з нащада світу,
Тоді не було, ні Неба, ні Землі,
А було тільки синєє море,
А на тім морі — явір зелений.

А на тім морі явір зелений,
На тім яворі три голубочки.
Три голубочки раду радили:
«Як би ми браття Світ поставили?»

Ой, ходім, браття, та й на дно моря,
Та там добудем дрібного піску.
Той пісок дрібний посієм всюди
Та стане з него свята землиця.

Режисер і сценарист: Анатолій Попель
Сл. і муз.: Сергій Василюк
Аранжування: Тінь Сонця

Насолоджуйтесь, друзі. Дебютне кліп-відео від «Тінь Сонця»

// Місяцю мій //

Що за біда? Що на неї найшло?
Як же не жити всьому, що було?
Розлучені руки і кінчики вій...
Місяцю мій, місяцю мій...

Що за біда та й зайшла за поріг?
Вкрала вогонь і поклала на сніг.
Чи чорнеє птаство на стежці моїй?
Місяцю мій, місяцю мій..

Брате мій любий, ти тільки не спи!
Бий в її двері, тривож її сни!
Ти зцілюєш рани, кличеш у бій,
Місяцю мій, місяцю мій
Ти поверни моє сонце,
Ти поверни моє сонце,
Ти поверни моє сонце,
Місяцю мій!

Місяцю мій
Білого світу як не було...
Що за біда? Що на неї найшло?
Розлучені руки і кінчики вій...
Місяцю мій, місяцю мій...
Ти поверни моє сонце,
Ти поверни моє сонце,
Ти поверни моє сонце,
Місяцю мій!

Місяцю мій! Місяцю мій!
Місяцю мій!