… можна вважати продовженням оповідання «На Європу»…

1

Тіло ломило, в грудях пекло, відчував легку слабкість, запаморочення і страшенну сухість в горлі – саме так я від ходив від наркозу. Не вперше. Я лежав в стерильно-білій кімнаті лазарету, залиту м’яким зеленим світлом, обвішаний купою датчиків, що транслювали показники моєї життєдіяльності на стіну, праворуч від мене. Останнє, що я пам’ятав, так це те, як ми потрапили під обстріл бойового корабля без ідентифікуючих знаків за

Читать дальше →

Тримай цей Світ,
Тримай у долонях,
Я знаю, ти можеш,
ти зробиш це знову.
Не відступайся,
увагу не звертай,
Вже так повелося:
Чи пан, чи пропав…

Тримай, тримай, тримай, тримай…

Забудь свою совість,
Забудь про свій страх,
Усім ти потрібен,
Коли Світ у руках…
Відпустиш — загинеш,
Втратиш, що мав,
На шматки розіб'ється
Все, що будував.

Тримай, тримай, тримай, тримай…

Загубишся в часі,
Сліди всі затруть,
Ті люди, що далі
Цим Шляхом пройдуть.
Бо так

Читать дальше →

Глава 6. Дівчина

Шум міста стих, компанія на тому боці озера також. Тепер на повну відриваються цвіркуни в траві та жаби на озері. Таня з Сергієм вже давно пішли спати; з іншої палатки торчать кросівки Жені, там мабуть і Тоха; Маша, Марина і Леся сплять в самій дальній палатці. Бужу Льошу, що спав так небезпечно близько біля вогню, і даю йому напрям на вільне місце у Жені з Тохою.

Читать дальше →

Глава 1. Рюкзак

– Чорт забирай! – приблизно так моє обурення перетворюється в слова, коли щось починає йти не за планом. Цього разу, це стосувалося мого улюбленого рюкзака, який у мене за останні 7 років бачив і Крим, і Карпати, і ліси, і річки, і поля, і… коротше – постійно був зі мною у всіх, більш-менш важливих вилазках за межі квартири. Тепер, я дивився на вирвану з «м’ясом» лямку – ремонтом тут не пахло. Коли, де і як я умудрився це зробити, нажаль не пам’ятав. Ну що ж, буває.

Читать дальше →

Дата: 01/08/2665р.
Час: 11:22

Шум моря поволі заколисував після купання. Я валявся в смугастому гамаку, прив’язаного до днища нашого штурмового корабля і попивав холодний вишневий сік, який так добре вмів синтезувати з морської води мій другий пілот, помічник та й просто кращий друг, Мурол. Сам він лежав на розстеленому рушнику біля Аліски — нашого штурмана, яка допомагала йому вичісувати шерсть на спині та загривку. Він не любив вилизуватись після морської води, мовляв, потім страшенно

Читать дальше →

Даний твір є першою моєю пробою в жанрі оповідання. Писався від досить давно, з метою суто «поржать»!
Оповідання, в більшості, написане «суржиком», що може не сподобатись поціновувачам української літературної мови.
Прохання не загострювати на цьому особливу увагу.
________________________________________________________________________________________________________

ОБЕРЕЖНО!!! ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ НЕНОРМАТИВНА ЛЕКСИКА!

Особи до 14 і після 30 можуть не зрозуміти!!!
В целях целості

Читать дальше →

Темно…
Вдих. Видих…
Серце стукає у вухах…
Я йду…
Куди? Навіщо? Це мені не відомо. В мене заплющені очі. Чого б це?
Пітьма поступово відступає, набуває обрисів і звуків…
Вдих. Видих…
Я йду незнайомою вулицею залитою жовтим світлом ліхтарів.

Читать дальше →

Зривай з мене одяг,
Кусай моє тіло,
Ніщо не заважить,
Ніхто не зупинить!

Подих у подих,
Шматок за шматочком,
Втопився в бажанні,
Роби все що схочеш!

Я твоя їжа…
Як хочеш — відріж ще!
Приправ все стражданням,
Нестримним бажанням…

Дрібку кохання,
Удвох до світання,
Мене так багато,
Давай починати!

Моє вірне серце,
У твоїх долонях,
І досі ще б'ється
Від тої любові.

Кров у бокалі,
Плоть у салатах,
Ось так небезпечно
Тебе покохати!..

В королівстві моєї самотності
Я п'ю каву на кручах Дніпра,
Тут назавжди золотава осінь
І тиша… Тиша і пустота.

Тут не чути ні сміху, ні голосу,
Лише іноді співи пташок,
Та мені, це лишень і подобається,
Ніщо не лякає думок.

Тут час зупинивсь відпочити,
Й повільніше плине вода,
Та чогось міняються швидко,
Листки у календарях.

В телепортах тишею схований,
Закритий щитами книжок,
Королівство своє розбудовую,
Із все нових, і нових думок.

18:58 і я вже на місці. Моїй точності можуть позаздрити ювеліри і німці. Київ. Дарницький бульвар, 15 — саме тут я мав зустрітися зі своїм ріелтором з приводу мого майбутнього житла. Набираю її по мобільному — ніхто не підіймає слухавку. Я починаю злитися і нервувати, особливо після важкого трудового дня. 19:05 її й досі нема. Виникає бажання послати всіх і вся, та їхати додому. Нарешті, вона передзвонює. Я дізнаюсь, що її не буде і кімнату мені покаже сама господарка. Квартира 78. Я починаю

Читать дальше →