На этот раз я не позволю, гордость,
Пойти обыденным путём.
После чего с подругой (чёрной гостью)
И ей так преданным дождём,
Возможно, впредь не затомлю
Про мелочи вечные, про глупости наши,
Про снова и снова «несчастно люблю».
Не выкину снова свои я демарши,
Забыв, как всегда, сказать… что?

© Александр Приходько (Folkone)
13 июня 2010 13:29

Суспільство виробляє лише два продукти народного вжитку: стара, вітчизняного збору «Особистість» та нове, добре прорекламоване «Lino», і, що головне, представлене великою пропозицією і попитом. ««Lino» — кожен може стати актором». Зараз вже мало хто бере участь у перегонах за рідкісним і якісним товаром – кожен другий іде в супермаркет і купляє там одночасно і поїсти, і попити, і літературу відомих сучасних письменників, і останні новинки музики, і найвищі прориви в техніці… Універсальність – це добре. Але бути універсалом – не означає плисти за течією, а означає – вміти проплисти проти будь-якої течії, пролетіти крізь будь-які маси. Підлаштовуватися – не означає коритись. «Lino» має купу примочок, але головна задача його – виконувати волю наступної версії того ж продукту… Все це лише півбіди, якби в нашому суспільстві не була б, на жаль, зовсім нерозвинена переробна промисловість лайна на особистість, особистість із задоволенням зроблять лайном, а навпаки – бач, нерентабельно. Я знаю тільки одне: люди, ви забулись, годі бути акторами, годі грати ролі, час бути режисерами. Вирішуй, особистість ти чи лайно…

Замість попільнички — чашка,
Замість сигарети — пачка.
Місце поруч зовсім вільне,
Замість снів — лиш божевільня.
І не та, що у кіно:
З лікарями і панно,
А з кривавою стіною
Й безнігтевою рукою.

© Олександр Приходько (Folkone)
13 вересня 2009

Нормальне серце б'ється
Із частотою до одного Герца.
То де причина? Ну чому
Влучає в серце теє серце,
Хазяїн чий має красу,
Що викликає більше Герца
Частот всередині його?
Невже та внутрішня зоря
Доступна хіба Богові?
Якщо створив її й моря,
Що тільки з ними порівняти можу
Безтямну ту й безмежну вроду гожу…

© Олександр Приходько (Folkone)
13 вересня 2009

Все добре й без слів дала зрозуміти.
Для тебе не я, як і ти не для мене:
Ти зовсім не вмієш писати картини,
А я геть жахливо малюю вірші…

© Олександр Приходько (Folkone)
11 вересня 2009

Black and white. Milk and coffee,
Cigarettes. In my lips one of them,
Glucose from a liver, adrenaline,
Euphoria, what's up? What further I am?

Black black coffee, white white paper,
In black and white all thoughts take off.
But none of them about being better,
They just in miracle, they just in love.

© Olexander Prikhodko (Folkone)

Опять рисую образ твой на стёклах своих окон
В доме чужом, опять не знаю в чьём.
Опять пытался чувствами играть, словно ребёнок,
Я нацарапывал портрет и крылся в тени штор.
Я свет включал и выключал без видимых причин,
Всё думая, что мне любовь подвластна.
Но выключатель сломан, темнота и тишь
В кровати и в душе моей резвятся —
Теперь играться не смогу никак.
Среди моих пустых потерь лежит бессмысленность
Тебя потери. К тому же удар тока
Навек оставил во мне след, и без ответа истины.

© Александр Приходько (Folkone)
август 2009

Я быть хочу вместе с тобою,
Не важно то, кем одержим,
Кого люблю, кого желаю снова,
Я сделал выбор и иду за ним:
Хочу быть вместе лишь с тобой,
Я точно-точно это знаю.
Уверен, будь собой лишь, будь такой
И пригласи к душе на чашку чая.
Рожусь по новой — кому знать,
Как разъярённому огню остыть ко льду непросто,
Как сложно чувства старые разбить мне вспять
И срок соблюдать влюблённого поста.
Догорю до конца и пепел развею,
И, нет, не страшно, что любви больше нет:
Любовь не к тебе — лишь нишь заполненье,
Даю тебе этот вечный обет.

© Александр Приходько (Folkone)
27 июня 2009

Пальцы по коже, движения рук,
Грохот слов нежных, вкус твоих губ —
Слушаю я, чувствуешь ты.
Забудем о всём, забудем про сны,
Кому они ночью, к чёрту, нужны?

Сегодня увидишь в глазах моих смесь:
Отблеск мечты, желания всплеск.
Увижу ли я? Я слышу… — лишь треск.
Грохот слов нежных, вкус твоих губ,
Пальцы по коже, движения рук…

© Александр Приходько (Folkone)
17 июня 2009

Комок сердца поперёк горла.. и больше ничего. Только осадок: не пить, не закурить я больше не cмогу. Пытаясь от него себя избавить, забыл про страх, Души своей утратил нить. Как был во снах, Так и остался навсегда, Только теперь Не вижу и не помню дна, Как зверь, И мчусь неведомо куда. И с кем? никого нет, За кем тогда? Известно лишь, зачем.. © Александр Приходько (Folkone) 25 апреля 2009

Читать дальше →