Діда ховали, як скіфа,
Із бабою, люлькой, конем,
Ну, як із конем… З мотоциклом,
Що вкрав в Москаля під вогнем.

Ну, як під вогнем… Під звуки,
Пострілів сіллі з щебнем,
Витирпів дід мій ті муки,
На койці під цвинтарем.

Ну, як цвинтарем… У шпитáлі,
Де дядько мій працював,
Коли діда мого поховали,
Він з чаєм пів торта сожрав.

Ще від «Солоних Пісюнів» :
Коли діда били палкою Масковскай
Бєрци мого діда

Давно вони минули, лячні ті часи,
Але осад залишився, як чорнії синці,
Осад залишився, як в романі сноски,
Про те, як били діда палкою масковскай.

Давно вони минули місяці репресій,
Тижні і години психологічних стресів,
Коли назвали діда «Куркулем Дніпровським»,
А потім били й били палкою масковскай.

Пам'ятаю розорену хату, та як бабу везли у тюрму,
Як дід із коханкою Любой вже не ховались в садку,
Як повернулася баба — при конях, на синій повозкє,
І як била діда мого короткою палкой «Московской».

Діда ховали під пісню, що співав він в ансаблі народників,
Що любив він співати коли, збирали у лісі ми котиків,
Що любив він співати коли, біг у трусах і матроскє,
Від злючої баби моєї, що бігла із палкой «Московской».

Ще від Солоних Пісюнів:
Діда ховали, як скіфа...

Бєрци мого діда — класикою стали,
Серед панків, готів і скінхедів сраних,
Бігають в них, топчуть, квіточки зелені,
Ну, а потім мочать — нефорів зелених.

Хтось мені сказав, що бєрци це не круто,
Що бєрци для солдатів — їм у них так зручно,
Я скажу вам чесно, щоб сумлінь не мали:
Бєрци мого діда — класикою стали!