Вперше в житті боюсь дожити до світанку!.. — Що?.. — Та… Таке. Мабуть я хворий. — ?? — Та… На рак…
… Автомат через плечо — Что не так, дык я стрельнУ....
Так, це місто, котре забирало її, розчиняло повільно між станцій метро
Мені більше для щастя нічого не треба.
На клоччя.
щось Ви не в той степ…
я про почуття взагалі. і зламані кордони душі, зруйновану гордість…
якби щось ще й писалося путнє, було б взагалі шикарно))
дякую за зауваження, дійсно, було б краще… але рими шкода((
в томц то й справа, що я його там не бачила
просто брєд був, чесно)
надто прозаїчно і банально — вклинювати трагічну кінцівку із нотками смерті, смертельних хвороб і т.д.)
аматорі переслухав)))))
любий, заміни на щось)
не ліпиться)*
ччорт, пробрало..)
я в захваті)
аж відчула…
це прекрасно)
і досить глибоко, до речі)
Краще — «на шмаття».
І буде взагалі геніально)
Я дуже рада, що тобі сподобалось)