Кожного ранку, ти не кажеш світові привіт, ти тільки чекаєш дива…кожного вечора засинаєш у вирі почуттів, а потім губишся десь у чорно – білих снах. Біжиш не відомо куди, відправляєш всі наслідки під три чорти, біжиш від одного знайомого до іншого, читаєш в метро книжку за книжкою – очі звикли збирати інформацію, яка врешті решт губиться десь у сірій речовині, і не дочекавшись коли її зрозуміють і гідно сприймають глибину змісту – зникає…коли ти перестала відчувати щастя від одного погляду на сонце, коли перестала з цікавістю дивитися на людей і любити мультики? Коли ти проміняла улюблене какао на вино? І душевне тепло в дитячих очах розгубилося і втекло.. Зупинитися? як? Тоді, дорогенька, ти не встигнеш за світом, не наздоженеш людство. Кохання, ненависть, щось гостре і болюче – вже навіть це не встигає за тобою. Заплутуєшся у собі, накопичуєш вир почуттів, губиш щось світле і рідне.. може колись зупиняєшся, жалкуєш.. йдеш додому і вимикаєш телефон, робиш какао з трьома ложками цукру, і дві години порожня чашка ловить солоні сльози….

Читать дальше →

Ти повинен думати як я
Діяти я як
Приймати колеса, що їх приймає моя грішна душа
Ти створюєш ті самі емоції
Бажаєш собі того ж зла
І малюєш ті ж самі сни
В тебе є ти?
Дитинко, не помиляйся третій раз
Не вбий. Не вкради, на знайди ідола
Лише прийми її у себе
Відтвори серцем
І перетрави організмом
Вбий в собі бога диявола
І постанови мене туди де мали бути вони
Моє я. то все що в тебе є
Посміхнись моєю посмішкою
Поговори моїми зрадами
Знайди у небі улюблену зірку мою
І вбий її моїм егоїзмом й отрутою
Знайди в душі сили та пусти кілька голок в моє серце
Щоб посміхнулась останній раз і заплющила очі десь у твоїх снах

усе життя то є якесь багно, не знаю якого походження, але нещодавно, десь з пів року тому, асоціації були набагато гірші, тому не варто розбиратися у біологічному складі грязюки чи шукати в собі депрессії та невдоволення цим світом. Мабуть всеціло задоволений тільки… ніхто. Хоча це лише погляд дитя урбану, людини, може і з багатим духовним світом, але не дуже добрим внутрішнім наповнювачем. Коли мене робили мабуть цукерки і метелики, що в живіт кладуть, закінчилися. Так ось, що до вічної теми невдоволення чи вдоволення цим світом. Тільки дурень може бути оптимістом, але хоча я і велика дурепа, до оптимізму мені як до Нобелівської премії за досягнення у математиці, яку я всією своєю душею, що не наповнена метеликами, ненавиджу рівно стільки разів, скільки оптимістів. Оптимісти… то не романтики, чи митці, чи буддисти, то найпростіше ті, хто жахаються думки, чи просто клали вони на ці думки, і на ці проблеми, бо ж всі проблеми і негаразди потребують вирішення, а це треба і метеликів за крильця посмикати, і ліву півкулю мізків напружити. Реалісти то є найкращий біологічний вид, що створило суспільство, але є одна невеличка проблемка — як і відбиток зубів, реальність у кожного своя власна. але ж і як той же вібиток тих же білих чи не дуже зубів, котрий легкими маніпуляціми переносится на рентгенівську плівку, і за потреби відтворюється у когось іншого в роті, то нашу неповторну реальність можна не хитро повторити. людина у нас розмовляти полюбляє, особливо не по справі, і охоче, у всіх деталях, розмалює вам своє бачення своєї реальності. Прекрасно, молодець, сідай, 5! послухав, скопіював, свідомо чи з якимись злими потмаємними думками, і ти вже реаліст на всі сто відстотків, з тверезим баченням всього реального у своїй реальності.Про моїх улюблених песимістичних бовдурів написати можна цілі епопеї, але якщо коротко вони єдині хто відчуває щастя в дрібницях, бо ж скоро кінець світу, і сонце всіх нас незабаром спалить, ще озонові дірки, китайці готуюсть атомну бомбу скинути на Бердичів, то ж можна і порадіти що погода улюблена, і несквік гаряий)