Мене не існує. Я — крапка.
Повіриш?
Хтось небо ґвалтує. За фарби.
Лікуєш…
Дощо́ві гранати. Бомбують.
Пустелю.
Хтось стрибне у прірву. Пірнає
У небо.
Узяти б в долоні. Крізь пальці.
Піщано.
Малюнки і кульки. Скінчились.
Провалом.

Терпіння.
Німі хвилини,
Німі години,
Тижні, місяці…
І втома, важка втома.
Не дістатися руки…

Розлука.
Не та усмішка,
Не та родимка на чолі.
Не та вона, і ти, і ми,
Не ті слова, не ті листи…
Зітерти б літери зі снів.

Опісля.
Час. Невірний час.
Пусті секунди, що згасають.
Небес блакить, що є без нас.
До нього — звичка, що тікає.
Надія… Зтерти! Нас… Немає.

А може?
Спокій. Легкість. Вітер.
До купи. Скалками надій.
Створити пліт. Трохи зусиль.
І може, здійснення тих мрій…
На що лишиться цих вітрил?

На що лишиться… наших сил?..

Холоне в грудях.
Тінь вкрива
Те тепле, ніжне вчора.

Непевність в кроках.
Десь стиха
Забилось чиєсь горе.

Світ спить-не спить,
І час-свіча
Згасає на долоні.
Гори-світи,
Не загасай
В запеклому полоні.

Іскринка в серці
Роздува
Нову-стару надію.

Сльозинки неба
Омива
Листи… і наші мрії.

Світ спить — не спить,
І час-свіча
Згасає у долоні.
Пульси-думки
Розбудять сни,
Що бачитимуть волю.

́́́́Старенькі двері
Розчиня
Світи зі сміхом сонця.

Їх ти зачинеш:
«Там нема
Для мене зараз місця»

Світ спить — не спи…
А час-свіча
Погасла у долоні.
Гори… світи…
Прошу, не йди,
Не віддавайся болю.

Питання ігнору
І шрами вагань…
Не скажеш нікому
У пастці зізнань,

Про що говорили
затінені дні,
Про що шепотілі
забутії сни…

Опущені руки —
Долоні без сил.
Ніхто не почує,
Про що ти просив.

І вже реготали
ті ночі і дні,
І з криком згасали
надії вогні…

Від себе не взмозі
Отак утікти.
З шипами всі рози…
У тінях краси…

А будем малювати наше щастя?
Не бійся, воно не куса і не лоскоче.
Хіба що ніжно, трохи по-дитячі,
А так — воно кумедне і хороше.

А хочеш? грайся з полотнами…
Сьогодні буде скло, а завтра — небо,
Далі… пісок із нашими слідами,
Серветка із кав*ярні або стеля…

Палітрами охоче стануть сонце,
Морська блакить і ніжні квіти поля…
Або місток до неба після дощу,
Пейзажна акварель, пастельна доля.

А чим наноситемо фарби?
Руками, мріями, словами,
Пір*ям, вітром, літачками,
Шляхами, поглядом, вустами…

Ну що? Почнемо малювати?
Давай! Кружляймо серед фарб!
Те щастя лише б не втрачати…
Ми ж не поставимо там плям?

Художниця, її ім*я нікто не знає,
Малює світ ілюзій уві сні.
Вона із полотном немовби грає…
Легкі мазки, пастельні кольори,
Що іноді яскравими ставали
Тепло і сміх несучи до душі,
Картину темрява не зачіпала
І оминали всі сильні дощі.
Вона неначе інший світ створила
На наш не схожий — світ казкових мрій.
І не ховала — іншим дарувала,
Але він жив лише у ній.
Та хтось пройшов… залишив пляму…
Чорнильну пляму в полотні,
Перевернувши всю уяву…
Вже не казковий світ в душі…

А чи почуєш шепіт сліз,
Коли кричатиму щосили?
В очах впізнаєш образ мрій,
Коли дивитимуся в небо?

Чи розфарбуєш сторінки
Щоденника, як колір втратить?
Не побоїшся висоти,
Якщо захочу я літати?

А зможеш музикой заграти,
Коли нечутно буде й пусто?
Літак надіїї наздогнати,
Якщо захоче у відпустку?

Чи зможеш ти мене кохати
Так само щиро, ніжно, тихо?
І вічність тую показати?..
Не календарну — ту… єдину.

Я непитаючи погляну
У очі ніжні… любі… милі…
У них і відповідь я знайду
На всі вона — одна єдина.

Згасло сонце,
Штурмує вітер…
Палає серце — Ти сльози витри…
Самотня осінь…
І тихі мрії…
На серці повінь — Вже змоклі вії…
Злітає листя
Й пірна у море…
Ту саму річку,
Що зверне гори.
Додолу гнуться
Сумні дерева…
Тенета рвуться,
Що в*яжуть нерви…
Душа тріпоче,
Як мертве листя…
Хтось поволоче
Й скінчиться пісня…
Життєва пісня…
Далека пісня…
Та сама осінь…
Але вже вічна…

Знов марила твоїм теплом,
І вранці пошепки прохала,
Щоб сніг розтанув за вікном
Й сльозинка квітку зберігала…

Знов гралася у снах-казках
Із щастя-змієм, що літає.
Він десь губився у хмарках,
А я невпинна… я шукала.

Знов шифрувалася в світах,
Хоч краєм стриманно блукала…
А чи помітили в очах
Хмаринкою я пролітала?..

Зірки…
Заточують в полон.
Думки…
Палаючий вогонь.

Нестерпна ніч,
Невірний сон.
Двоє об біч
Ідуть мостом.

Той міст — не міст,
Той міст — зв'язок,
А може й ні…
І знову сон…

Зв'язок
Двох різних берегів.
Зв'язок
Невизнаних світів.

Вони пройдуть
Здолавши страх
І не вернуть
Те щастя в крах.

І міст — не міст,
І міст — зв'язок…
Двоє — один…
Ціле із двох…