От  тільки  не  треба  казати,  що  так  буде  краще.    
Я  знаю  напевне,  що  час  -  ескулап  нікудишній.    
Я  просто  хотіла  тобою  впиватися  натще,    
і  кожного  вечора  їсти  із  губ  твоїх  вишні.    
Я  просто  хотіла  відерце  прозорого  щастя    
й  міцного  кохання  маленьку  таку  філіжанку.    
Натомість,  гаряча  сльоза  обпікає  зап'ястя…    
А  місяць,  мов  зрадник,  сховався  у  складках  фіранки.    
От  тільки  не  треба  фальшиво  мені  співчувати,    
і  погляд  ховати  у  купі  пожовклого  листя.    
Можливо,  я  просто  хотіла  занадто  багато,    
тому  наші  душі  в  єдину  зорю  не  зрослися…

Шалена, ти хочеш щастя?
Малюй його склом на стінах,
приймай сліз гірке причастя,
блукай у чужих провинах…
То, кажеш, забаглось сонця?
Промінчиків крізь фіранку?
Отрута в твоїй долоньці
уб"є тебе ще до ранку.
Гадаєш, кохання варте
розбитих ущент тарілок?
Той воїн з нічної варти
поводився так невміло…
Ти надто багато хочеш!
Якась ти капризна дуже.
Я дам тобі купу грошей —
покинь моє тіло, душе…
* * *
Безумная, хочешь счастья?
Рисуй его красным мелом
на том подвенечном платье,
что смотрится слишком смело.
Ты грезишь о теплом лете?
О нежных песках Ривьеры?
Коктейль из обид и сплетен
заменит собою херес.
Ведь эта любовь не стоит
израненных губ и нервов.
А яд на твоей ладони
поможет не стать нестервой.
Послушай, ты много хочешь!
Уйми-ка свои капризы!
Исчезни сегодня ночью —
в чистилище вьезд без визы…

Растекалась густым стеклом
на асфальте твоих фантазий,
представляла, что ты — мой клон,
и живешь в закоулках азий.
Пробиралась на твой балкон
сигаретно-кубинским дымом,
представляла, что ты — мой клон
с made_in_Chin'овским пошлым нимбом.
И пусть скажут: «Да разве он
не похож на других не_мачо?»,
но я знаю, что ты — мой клон
из страны, где драконы плачут.

Впиватися яблучним соком
з твоїх перешерхлих долонь;
ридати всевидячим оком,
змітаючи сиве зі скронь;
співати штамповані оди
твоїм яблуневим вустам;
водити в саду хороводи,
дивуючи танцем кота;
злітати безкрилим пінгвіном
до синьої бані небес;
вбивати думки анальгіном,
наслухавшись радіоп"єс;
чекати небесної манни
в пустелі прожитих років…
Такої любові, мій пане,
від мене ти завжди хотів?

Пропоную вашій увазі мою "пробу пера" як перекладача :) Я - жінка. Я - актриса ексцентрична, вгадай, яку я граю нині роль. Я - жінка. Я - володарка велична, мені вклонялись злидар і король. Я - жінка. Я - рабиня безталанна, що знала лиш солоний смак образ. Я - жінка. Я - пустеля невблаганна, що спалить всі гріхи твої за раз. Я - жінка. Я слабка і я всесильна. Моє життя - зі злом жорстокий бій. Я - жінка. Ти поводься, любий, пильно, а раптом, стріли послані тобі... Я - жінка. Я - жага непереможна, я мушу все стерпіти і знести. Я - жінка. Я - те щастя найдорожче, котре не зміг впустити в душу ти. Я - жінка. І тому я небезпечна. Вогонь і лід зійшлись в мені одній. Я - жінка. Я прекрасна, безперечно, і в юності, і в старості моїй. Я - жінка. І у світі всі дороги ведуть до мене втомлених прочан. Я - жінка. І за це я вдячна Богу, хоч Він мені гріхів не пробачав... А ось оригінальний вірш київської поетеси Наталії Очкур: Я - женщина, а ,значит, я - актриса.... Во мне сто лиц и тысяча ролей. Я - женщина, и, значит, я - царица, Возлюбленная всех земных царей. Я - женщина, и, значит, я - рабыня, Познавшая соленый вкус обид. Я - женщина, и, значит, я - пустыня, Которая тебя испепелит. Я - женщина. Сильна я по неволе, Но знаешь, даже если жизнь борьба, Я - женщина, я слабая до боли, Я - женщина, и, значит, я - судьба. Я - женщина. Я просто вспышка страсти, Но мой удел терпение и труд. Я - женщина, я - то большое счастье, Которое совсем не берегут. Я - женщина и этим я опасна. Огонь и лед навек во мне одной. Я - женщина, и, значит, я - прекрасна С младенчества до старины седой. Я - женщина, и в мире все дороги, Ведут ко мне, а не в какой-то Рим... Я - женщина. Я - избранная богом, Хотя уже наказанная им...

Читать дальше →

А знаєш, шукати марно
любов у вчорашних мріях.
Ти був до нудоти гарним,
а я — мов стара повія.
Ти знав як потрібно жити,
я ж вічно боялась смерті.
Ти дам підкоряв на Криті,
я сльози ковтала в Перті.
Тобі всього світу мало,
мені ж забагато волі…
А знаєш, я завжди знала:
ти — вибрик моєї долі…