стихи - фотографии
12 фото
фотограф Алёна Загребельная
стихи — Таня Волкова
модеи — Ира Завалова, Таня Волкова
стихи — Таня Волкова
модеи — Ира Завалова, Таня Волкова
-
volkova_tanya,
- 06 февраля 2012, 11:56
- 4
- рейтинг: +8
***
Отшумела молодость моя,
от звенела колоколом звонким.
И все чаще вижу я поля,
ручеёк, печурку, книги, полки…
Вспоминаю шепот перед сном,
запах свежего, с желтинкой, сена,
вспоминаю деревенский дом,
и как терся я о мамино колено.
И как дрался я, мальчишкой, до крови,
как отец учил, тому, что есть мужчина.
Как узнал я зов томления, любви,
и еще, что у всего-то есть причина.
Помню, выпорхнул из дома, как орел,
молодой, и не набравший силу,
думал, стану я поэтом иль царем,
и враги да не увидят мою спину.
Все не так. Мечты в грязи давно,
худо с царством, хуже со стихами.
И болтается во мне одно вино,
и дружу, коль честно, с дураками.
Нет врагов, нет женщины любимой,
и никто мне не закроет век.
Скандалистом был я и скотиной,
но во мне не умер человек.
Потому тоскую, плачу, вою
над своей поруганной судьбой.
Потому я сам глаза закрою,
уходя, дай Боже, на покой.
от звенела колоколом звонким.
И все чаще вижу я поля,
ручеёк, печурку, книги, полки…
Вспоминаю шепот перед сном,
запах свежего, с желтинкой, сена,
вспоминаю деревенский дом,
и как терся я о мамино колено.
И как дрался я, мальчишкой, до крови,
как отец учил, тому, что есть мужчина.
Как узнал я зов томления, любви,
и еще, что у всего-то есть причина.
Помню, выпорхнул из дома, как орел,
молодой, и не набравший силу,
думал, стану я поэтом иль царем,
и враги да не увидят мою спину.
Все не так. Мечты в грязи давно,
худо с царством, хуже со стихами.
И болтается во мне одно вино,
и дружу, коль честно, с дураками.
Нет врагов, нет женщины любимой,
и никто мне не закроет век.
Скандалистом был я и скотиной,
но во мне не умер человек.
Потому тоскую, плачу, вою
над своей поруганной судьбой.
Потому я сам глаза закрою,
уходя, дай Боже, на покой.
Письмо солдата матери

«Избитыми фразами пепелю страницы бумаг,
На чьем-то надгробии кто-то поставил крест.
На войне, кроме мерзких предательств и чьих-то отваг,
Уже давно не хватает изувеченным трупам мест»…
Умножая медали на количество пройденных битв,
Уставший солдат закуривает от тоски.
Он при всех отказался от знакомых ему молитв — Таков приказ. Но он молится по ночам вопреки.
Огрызком карандаша он пишет домой письмо.
Дома седая мать ждет от сыночка вестей.
Тускло горит лампада, и за окошком темно,
А в голове одна мысль:" Возвращайся скорей".
«Мама, не скоро наступит мир — это иллюзий игра.
Снова атака, нарушен покой тишины.
Хочется очень… Слышишь? Очень прожить до утра…
Мама, а ведь это только начало войны.
Не хочу огорчать, но в свои двадцать пять стал седым.
Мама, не плачь. Я на фронте такой не один.
Недавно погиб мой друг. Был совсем молодым,
А, казалось, что все у Сереги еще впереди.
На этом точка. Поцелуй за меня сестру.
Я понял одно: главное верить в жизнь.
Может быть, обману я смерть: буду жить — не умру.
Ну, а ты, моя мать, как всегда, за меня помолись».
-
Sublustrum,
- 15 сентября 2011, 13:33
- 4
- рейтинг: +2
Письмо солдата девушке

«В этой безропотной тишине,
В перерыве от жуткой войны,
Я в окопе пишу тебе
Под басочек гитарной струны.
Моя милая, я скучаю,
Предо мною твое лицо,
Довоенные дни вспоминаю…
А вчера мы прорвали кольцо.
Из трехсот человек осталось
Лишь пятнадцать в живых — война.
Тело снова сжимает усталость,
И пугает меня тишина.
Завтра снова поднимут роту,
Может быть, я умру в бою,
На фашиста, как на охоту…
А сейчас отхожу я ко сну.
Я, надеюсь, прорвемся, родная,
Даст Бог, выживу и вернусь,
А убьют — ты прости, дорогая,
Что уже никогда не проснусь».
Так писал в медсанбате калека — Ему день оставалось прожить.
Был парнишка с душой человека,
Что девчонку не смог огорчить…
-
Sublustrum,
- 15 сентября 2011, 13:32
- 4
- рейтинг: +1
Падая в яму

Я на ощупь иду в темноте
В надежде увидеть белое,
Задыхаюсь в какой-то толпе,
В толпе из чего-то серого.
Что-то вниз меня тянет силою,
И я падаю в яму глубокую,
Представляя ее могилою,
Где старуха царит черноокая.
Я ее не боюсь. Испуганы
Только те, кто живут, как выродки,
Моя жизнь, да, и смерть, придуманы,
И стоят в чьей-то полке книгами
Непрочитанными, с паутиною,
Каждый день опадают страницами…
Превратилась улыбка в звериную,
Волчьи морды становятся лицами.
Ничего мне не надо белого,
Вся толпа теперь стала стаею,
Превратился я в волка серого,
В яму падая… падая… падая…
-
Sublustrum,
- 12 сентября 2011, 11:57
- 8
- рейтинг: +14
Правда ли?...
Правда ли, что любовь
Жгучей делает кровь?
Ты ответь, я прошу,
Откровенно.
И толкает на то,
Что не сможет никто!
Превращаеться в боль
Постепенно…
Правда ли, что она
Часто сводит с ума,
Прочь уносит твой сон
Безвозвратно,
И, нарушив покой,
Всё зовёт за собой
И закрыты дороги
Обратно…
Когда взгляд в небеса
Больно режет глаза,
И надежда, как дым,
Улетает.
И осколками льда
Часто ранит туда,
Где душа, говорят,
Обитает…
Когда трудно дышать,
Нету силы кричать,
В темноте что-то ищешь
Глазами.
И в отчаянии вновь
Проклинаешь любовь
И лицо закрываешь
Руками…
Правда ли, что любовь
Жгучей делает кровь?
Нет, молчи, я ведь знаю
Об этом.
Просто знай: ты мой Бог,
И последний мой вздох
На вопрос этот будет
Ответом…
Жгучей делает кровь?
Ты ответь, я прошу,
Откровенно.
И толкает на то,
Что не сможет никто!
Превращаеться в боль
Постепенно…
Правда ли, что она
Часто сводит с ума,
Прочь уносит твой сон
Безвозвратно,
И, нарушив покой,
Всё зовёт за собой
И закрыты дороги
Обратно…
Когда взгляд в небеса
Больно режет глаза,
И надежда, как дым,
Улетает.
И осколками льда
Часто ранит туда,
Где душа, говорят,
Обитает…
Когда трудно дышать,
Нету силы кричать,
В темноте что-то ищешь
Глазами.
И в отчаянии вновь
Проклинаешь любовь
И лицо закрываешь
Руками…
Правда ли, что любовь
Жгучей делает кровь?
Нет, молчи, я ведь знаю
Об этом.
Просто знай: ты мой Бог,
И последний мой вздох
На вопрос этот будет
Ответом…
-
Vogneslava_Svarga,
- 17 августа 2011, 14:55
- 6
- рейтинг: +14
ВІДСЬОГОДНІ (фото Лени Колесник (barabenka) )

Я тобі відсьогодні байдужий
Моє серце упало в калюжу
Ми тепер не кохаємо – дружим
Та і це з твого боку поблажка
А я сохну, в душі моїй щем
Й почуття всі стікають дощем
По вікну, хоч учора іще
Що кохаєш казала ромашка
Я тобі відсьогодні чужий став…
Ні — я друг… але це вже не той стан
Коли очі у очі, вуста в вуста
Коли кожна омріяна мить
А тепер мені й подиху мало
І у світі цім тісно стало
А колись, пригадай, існувало
Слово разом і слово ми
Я тобі відсьогодні не пара
То не мрії були, то я марив
І не сонце сховали хмари
Там за ними сховалася ти
І не буде пісень написаних
Як і фото де разом ми на них
І зима настала серед весни
І я лід розтопити не встиг
типу патріотизм
зачинені двері,
зачинені вікна
ми тут і подохнем,
тут ми і зникнем.
прозорість розумів кидається в очі
ви не такі розумні як здаватись хочете.
ваше я загубилось між травнем і маем,
ваші блоги заповнили всі легені,
ваше сердце не б*ється без плеєрів,
ваші міски давно уже зумчені.
наші розуми вже не розумні,
наша сила не сильна
і хто такий патріот
знаєм тільки з книжок,
наша честь недоступна,
а сльози не щирі,
покоління пепсі-покоління голок.
не дивіться на тупих янкі,
товстосумих євреїв,
на пихатий російський «народ»
нема кращого місця на всій планеті
ніж рідна домівка,
край рідний, залишки лісу й
співучої мови ковток.
і краще голосно у весь голос
«пішли нахуй всі кляті москалі»
ніж тихенько під ніс бубоніти модне
«чево эта мы не в расии радились».
зачинені вікна
ми тут і подохнем,
тут ми і зникнем.
прозорість розумів кидається в очі
ви не такі розумні як здаватись хочете.
ваше я загубилось між травнем і маем,
ваші блоги заповнили всі легені,
ваше сердце не б*ється без плеєрів,
ваші міски давно уже зумчені.
наші розуми вже не розумні,
наша сила не сильна
і хто такий патріот
знаєм тільки з книжок,
наша честь недоступна,
а сльози не щирі,
покоління пепсі-покоління голок.
не дивіться на тупих янкі,
товстосумих євреїв,
на пихатий російський «народ»
нема кращого місця на всій планеті
ніж рідна домівка,
край рідний, залишки лісу й
співучої мови ковток.
і краще голосно у весь голос
«пішли нахуй всі кляті москалі»
ніж тихенько під ніс бубоніти модне
«чево эта мы не в расии радились».
Вітер
Душевнохвора зваблена зима
Зациклена на верхній ноті вітру.
А в нього навіть спогадів нема
Про неї. Все про літо й літо.
Літом він мріє, літом він живе…
А що зима? Зима для снігу пара.
Вона забуде і переживе,
А він не зможе… Він – жива примара.
Він ніжно дмухне на сріблястий іній,
Торкнеться заморожених сльозин.
І вперше йому стане зимно-зимно…
Не має серця… навіть із крижин…
Зациклена на верхній ноті вітру.
А в нього навіть спогадів нема
Про неї. Все про літо й літо.
Літом він мріє, літом він живе…
А що зима? Зима для снігу пара.
Вона забуде і переживе,
А він не зможе… Він – жива примара.
Він ніжно дмухне на сріблястий іній,
Торкнеться заморожених сльозин.
І вперше йому стане зимно-зимно…
Не має серця… навіть із крижин…
...Бути в парі, і тільки з Вами...
Я боротимусь, що є сили,
Хоч не впевнена в тому, чи треба…
Ви мене вже не раз просили
Розібратись в своїх потребах.
Я за Вами в вогонь і в воду,
Я на Вас готова молитися.
Я за клітку продам свободу,
Тільки б з Вами удвох лишитися.
Хоч на мить на одинці з Вами…
Можна вголос, а можна й мовчки.
Мої очі для Вас рабами
Бути завжди і всюди хочуть.
Ви ж хоч часточку свого серця
Залишіть лиш мені єдиній.
Промінь істини хай проб’ється
З загадкового неба сині.
Ви мені дарували надію,
Ви мені дарували віру.
І тепер я лиш Вами мрію.
Я стаю одиноким звіром.
А так хочеться бути в парі.
Бути в парі, і тільки з Вами.
Свійсько-дикий шматок сафарі,
З не людьми вже, і ще не з вовками…
Хоч не впевнена в тому, чи треба…
Ви мене вже не раз просили
Розібратись в своїх потребах.
Я за Вами в вогонь і в воду,
Я на Вас готова молитися.
Я за клітку продам свободу,
Тільки б з Вами удвох лишитися.
Хоч на мить на одинці з Вами…
Можна вголос, а можна й мовчки.
Мої очі для Вас рабами
Бути завжди і всюди хочуть.
Ви ж хоч часточку свого серця
Залишіть лиш мені єдиній.
Промінь істини хай проб’ється
З загадкового неба сині.
Ви мені дарували надію,
Ви мені дарували віру.
І тепер я лиш Вами мрію.
Я стаю одиноким звіром.
А так хочеться бути в парі.
Бути в парі, і тільки з Вами.
Свійсько-дикий шматок сафарі,
З не людьми вже, і ще не з вовками…

