Сумно,
Опустила очі…
Плачеш? Ні але так хочеш…
Важко,
Що за день такий
Стискаєш пальці в кулаки
Близько,
Поруч так поріг
Утекти б хоча б за ріг
Ні бo
Це всього лиш мрія
Хочеш… дуже… а не смієш…
Бачиш…
А немов сліпа
Досить! Пан або пропав!
Йди!
Перегорни сторінку
Ти не лялька! Ти є ЖІНКА!

Здравствуй, мама,
Столько лет
Вижу я киношный сон.
Томик Ницше на столе,
Он читает — не влюблён.
Просит сигарету и
Кольцами влачится дым.
Мама, знаешь, каждый раз
Я хочу быть вместе с ним.
Столько пыли, шелухи — Знаешь, глупые журналы…
Покоробила статья:
«Ницше прожил очень мало».
Мама, мальчик в моих снах
Так загадочно-коварен.
Даже если я прельщу — Всё равно берёт обманом.
…
Слышишь, мама,
Мне приснился
Неудачник — лицедей.
Я не роюсь в жёлтой прессе — Ницше не любил людей.

Кривавим діамантом пахне цнота, Яку торкаються лиш раз в житті. Єдиний доторк,той секундний поштовх Стирає відлік жінки на нулі. Ти обраний, єдиний хто спромігся Порушити тендітні відчуття. Ті острах,стогін, біль, що здійнялися Єднали всі найліпші почуття. Торкання пальців, присмак губ, твій погляд, Єднання тіл, що стало як одне. Мовчання, стогін, дихання прискорив. І той безмежний перший дотик меж. Залишив розум,гаряче ночами. Спинився всесвіт на моїх очах. Тремтіння тіл, що керувало нами Іще не раз являлось мені в снах

Читать дальше →

Ніхто і не підозрює що фільми про зомбі — це не фантастика, це лише трохи прикрашена реальність...

Ми народилися вільні і були щасливі,
Та довго так жити, на жаль, неможливо.
Ми виростаємо під впливом соціальної структури,
І самі не знаємо що вже носим її шкуру.
Дитсадок, школа, університет і робота,
Усе це дуже схоже на гламурні тюрми,
І до тебе чіпляється наче болото,
І мені дуже схоже на бджолині соти.

Тисячі зомбі ходять по вулиці,
Очі у них наче лід холодні,
Вони жити далі досі тренуються,
І не намагаються жити сьогодні.

Новий вид наркотиків: інтернет й телебачення,
Реальність зникає за завісою екрану,
Тепер у віртуалі всі призначають побачення,
А подих свіжого повітря — це наче сіль на рану.
Всі навколо не думають що відбувається,
Що живуть у світі наче дослідні тварини,
І навіть собі про це ніхто не зізнається,
І невідомо під кого прогинають спини.

Ці діти системи ходять по колу,
І зовсім не бачать нічого навколо,
І кожен з цих днів у замкнутому колі,
Неначе пісня що стоїть на повторі.

Закони держави — словник для міліції,
Список варіантів для можливого затримання,
Нікого не хвилює що це все лиш фікції,
Революційних ідей метод для стримування.
Система збудована невідомо ким і для чого,
І кожна держава — це замкнута клітка,
Ніхто не дослухається до голосу твого,
Хіба ти не бачиш що ти заплутався в сітці?

Я борюсь із системою,
Та вона не ламається,
За новою схемою,
Вона знову ховається.
Я борюсь все сильніше,
Та результату немає,
Я боюсь що це не я, а вона мене ламає…

Її готовий бачити я в снах,
Готовий зустрічати по дорозі,
Де б не зустрілася мені вона
Пройти повз неї я не в змозі
До неї йти готовий в спеку,
Аби лише її зустріти,
Іти хоч близько, хоч далеко,
Без неї важко день прожити,
Моя повненька і така товста,
Ти сама мила, сама ти красива,
Я знов не втримавсь, біля тебе став,
Моя кохана – бочка з пивом

Всем тем, кто в силу каких-либо обстоятельств не может отдаться своим мечтам этой осенью, всем, кто своей силой воли уничтожает свои желания посвящаю этот стих…

Снова горит панк-рок
Громким, багровым чувством,
Как в прокуренных комнатах потолок
Дышит честным искусством.

Как п**дят за спиной поэты,
Как расставляют приоритеты,
Как мы можем все в этом мире.
НО ничего не хотим
Как божественно и как красиво
Солнце стекает с витрин.

Снова терзает панк-рок
Уставшее время года,
Как в пламени этой осени
Плавится наша свобода.