Я сьогодні лікуюсь від темряви світлими мріями,
Запиваю гіркий аспірин, ковтаючи спогади.
Чи то в мене є щось недосказане,
Не добите дешевими фразами…
На порозі спіткнулася ніч від мого лише погляду.

Від затяганих буднів смердить затяжною банальністю,
Розрізняти самотність і спокій потрібно навчитися.
Перестати нарешті з реальності
Глузувати і тицяти пальцями,
Й не боятися вкотре самій
Залишитися.

Захлинувся годинник — і тиша накрила кімнату,
Де спинився мій час, як одвічний сліпий подорожній.
Я зберуся — але не зумію.
Надто сильно гуркоче у скронях
Концентрований опіум всіх обіцянок
Роздуто-порожніх.

Забувати про сморід брехні — мабуть, верх інфантильності.
Певно, добре, що час ненастанно робив з мене циніка.
У кулак міцно стиснулись пальці — Переважував відчай на шальці.
Просто здамся й сповзу по стіні,
бо не стане сміливості.

Ніч прийшла до кімнати й повільно заповнила закутки, —
Саме час для тортур і ударів по хворій свідомості.
Розлилася по венах-артеріях
Тепла ртуть в ізотопах-дейтеріях
І підлога з-під ніг вислизає,
Немов в невагомості.

Отруїли свідомість думки про безглуздість надії,
І розбитий об ніч телефон завалив свою пельку…
Затуливши обличчя руками,
Захлинутись в нестямі сльозами,
й на холодній підлозі повільно
вертатись до тями.

Надто голосно йде по кімнаті занедбана тиша,
закладає у вухах і хочеться десь заховатися…
Поцілуй мене, зраднице-ноче,
Я зроблю тобі все, що захочеш!
Зав'яжи мені очі — і будем
До смерті кохатися…

Кажуть, снишся комусь, якщо довго не можеш заснути,
А я вкотре сьогодні, неначе убита, засну.
Не будіть. Бо ніхто не розбудить,
А що буде — то хай собі буде.
І якщо усміхнуся — то значить,
я бачу весну.

Завив голодний вечір
І впав на підлогу мертвий.
Сьогодні вдалася втеча,
А завтра — я знову жертва.

А завтра нічого не буде,
і байдуже, що наснилось.
Я думала, що забуду…
Я думала… Не судилось…

А ніч здавила горлянку,
Повільно сповзає по стінах…
Конатиме знову до ранку,
в кутку стоячи на колінах…

І витиме, божевільна,
Повільно блюватиме снами…
В нестямі хапатиме сильно
За шию брудними руками…

А з мертво-блідою зорею
мов шль0ндра, збиратиме речі…

… мабуть, я захвОріла нею,
бо знову чекатиму вечір…

Далі…
Тисне нога педаль і
Долі зигзаги вдалі
Підказують шлях до тебе

Тіні…
Сонця немає нині
Сльози з хмар темно-синіх
Нам інших свідків не треба

Тиша…
Краплі сонату пишуть
Дихати все складніше
Повітря і те отрута

Стукіт
Серця шаленого звуки
Вкотре сплетені руки
Може я мрії зітру… Та…

Чуєш…
Крила ростуть… лечу я…
Серце моє віщує
Ось воно — БОЖЕВІЛЛЯ

Знаю…
Все в світі минає
Правда лише одна є
Боляче буде з похмілля

коли відлітають надії
коли розбиваються мрії,
коли ніби й дихати вмію
та в грудях від болю мліє
і думки що там десь ти є
надії вогонь ледь жевріє
чи вітер на нього повіє
чи попелом то все зітліє
а я поки божевОлію…

коли розступається море
коли нахиляються гори
коли навіть стіни говорять
що теж відчувають горе
не спиться у пізнюю пору
і тебе немає поруч
картаю себе докором
а сили кінчаються скоро
і я впадаю у морок…