Щирості хочете? всміхатись в обличчя?
Милості просите, тримаючись звично
Щирості хочете? тоді я скажу,
Гірко насправді і всні й наяву
Гірко у світлі, гірко в тіні
Світло на стелі породжує тіні,
а я просто стою, усміхаючись щиро
та що ще робити, хоча все це не мило.
правди ви хочете? Знов розкажу
як душу за гроші продали до сну
як спогади крали і чужі слова
геть зовсім обридла ця підла брехня.
що ще ви хочете? Вже все ви забрали
по шматку моє серце розкраяли, розгрібали
розгрібать розгрібали і так не вдалось
знову склалось і все знову почалось

мучили спогади, міряли вірність
перевіряли душі моєї непохитність
словами кидались, вбивали морально
а я все жива, мені досить нормально,
і далі не здамся- девіз мій життя,
хоч навіть розкрайте на шматки майбуття,
хоч навіть і вийте — мені все одно,
минуле то минуле, то все було давно.
Не вірю у гірше, надіюсь на краще
Не мирюсь зі словами не зникну, нізащо!
Що ви ще можете зі мною зробити?
Гірше чим є, хіба що може вбити
Спробуйте щось, я на вас подивлюся
а поки я добра, я навіть не злюся…
немає сенсу когось називати
я думаю тут ясно що я хочу сказати…

у кожного свої дороги і свої шляхи
у кожного свої слова і свої думки
немає сенсу в цьому щось мінять
минуле то минуле ну що ще з нього взять…

Моя перша біда – він.
Його ніжні слова. Марево.
Звинуватила часу плин,
А до часу йому однаково.
Відлітала у інші виміри,
Намагалась очиститись. Марно.
А у щастя вже інші розміри.
Замість «гарно» тепер «негарно».

Моя друга біда – ти,
Твої очі й вуста. Спогади.
Пахне гіркий біль самоти,
Коле тонкий шовк одягу.
Пам’ятаю усі тонкощі,
Запах губ і очей. Солодко.
Це все кляті-прокляті ревнощі.
Замість «тепло» тепер «холодно».

Моя третя біда – я.
Мої «хочу» й «потрібно». Мрії…
Його вірність і зрада твоя.
А мені – лиш шматок надії.
Крізь розбиту ущент душу
Чужі очі дивляться з докором.
Я, напевно, забути мушу,
Але… Спогади, кляті спогади.

Натщесерце молюсь ангелам,
А у серці все ті ж протяги…
«Не судилося», – кажуть люди, нам…
А у пам'ять з минулого потяги…
Час загоїть, зашиє рану,
І залишаться лиш рубці…
Обпікатиме лиш так само
Сльоза спогадів на щоці.

Розбив серце. Скалічив душу. Поховав заживо.
Тріумфуєш?
А я – плачу… Вночі плачу. І вдень плачу.
Чуєш?

Біль самотності лезом ріже свіжу рану.
Кровоточить…
Я самотня. Я одинока. І ти так само.
Мовчить…

Були мрії. Були надії. Були бажання.
Кришталь…
Лилися сльози гірким струмочком коли розбився.
Жаль…