«Весна» в душе играет
У каждого из нас,
Но каждый из нас знает,
Что длиться это «час».

Столь малое мгновенье,
Столь теплые слова.
Великое значенье
Для нас, для всех, «Весна».

Мы ждали её долго,
И вот она пришла.
И разноцветным волком
Все чувства принесла.

Но «час» уже проходит,
Становиться темней.
«Весна» уже уходит
И мы грустим о ней.

И снова та же вечность,
И снова мы все ждем.
Дождей весенних нежность
Столь теплым, светлым днем.

© Copyright: Чуприна Александр,

Читать дальше →

Ночной ветерок

её как зверь лесной
учуял с первым вздохом,
когда вдруг средь зимы
чихнула ветерком,
случайною слюной
забрызгала немного,
секунду с ней на ты,
а мысли кувырком

и всё, мечтаний вихрь
несёт туда, где лето,
где солнце льёт тепло
на море и песок,
где губы шепчут стих
обманщика-поэта,
целуют ей лицо
с прицелом на сосок

и так из года в год,
весна идёт сквозь стужу,
сначала шлёт гонца,
готов ли человек,
уйдёт, коль спит народ,
метель опять закружит
и

Читать дальше →

Всі сніги чомусь непомітно взяли і скресли,
Навіть не пояснивши повністю дивний вчинок,
Ні тобі аргументів, ні доказів, ні причини,
Ані сповіщень, записок чи есемески…
В тілі тремтіння, слабкість і якось млосно,
Кожен ліхтар самотньо вдихає вЕсну,
Кожна калюжа дивиться в небо плесом,
Й Ти серед всіх цих змін помічаєш… осінь?
Вечір бульваром гуляє. В кишенях руки
Бісики у очах і юнацький запал,
З даху сміливо зриваються зграйки крапель…

Щастя не оплатити й мільярдом

Читать дальше →

Відчуваю присутність –
Вона десь близько
Заглядає у душі –
Шукає мене
Натреную розкутість
Мов березневий котисько
І погадаю на гущі –
А може мине?..
Та що Ви…?! Я знаю,
Все розумію
Весна, там… кохання…
І всякі діла
Але, знову, макітру ламаю,
Ноги німіють –
Сердечні благання –
Дала, не

Читать дальше →

И весна ничего не изменит.
И не нужно весенних таблеток.
Да и хватит,- предательства, лени.
Давай просто забудем об этом:

Я начну, например, с синеглазых.
(Или может быть даже с зеленых)
Мне плевать на героев из сказок.
Я люблю в меру сладко-соленых.

И ты тоже не будешь обижен.
Вот найдешь себе милую Дашу.
[Она любит и выше, и ниже.
Она сделает все, как ты скажешь].

Ну, я разве придумала плохо?
Все по-мартовски точно, весенне.
Давай просто лишь жить, а не охать!(?)
Давай

Читать дальше →

До весни нам лишилось три ночі.
Запах снігу тепер не лякає.
Більше холоду я вже не хочу, —
Я і так вже задовго чекаю.

Від зими нам лишився лиш колір
Білих снів, що морозять ночами.
Мене гріє лише тепло крові
Та слова що лягають рядками.

Ми сьогодні — наче підсніжники.
Серед снігу пускаємо паростки,
З нетерпінням чекаючи ніжних
Сонця променів, сповнених радості.

Цей вірш — це продовження теми

Читать дальше →

prostopleer.com/tracks/5252549qigC

Я размашистым почерком
Опишу весну,
Время станет лишь прочерком,
Отойду ко сну.
Не пробудят меня дожди с градом,
Только тебе я рад,
Осени своим ясным взглядом
Мой тихий сад.

Пролети юркой птицею
Через неба высь
И ко мне белолицею
Милою явись.
Назову я тебе своё имя,
Руку в ответ подам,
И глазами скажу одними:
Я не предам.

Развеваются волосы
На сыром ветру,
Жизни светлые полосы
Видишь поутру.
Утолю я твою тепла жажду,
Будешь не

Читать дальше →

На вулиці осінь-золоте листя,
На вулиці осінь-тиша в душі…
На вулиці осінь і неба намисто,
Переливається у вірші…
На вулиці осінь-гірка й безсловесна,
На вулиці осінь-терпка, як вина…
На вулиці осінь-прекрасна, небесна,
Щаслива і ніжна як перша весна!
03.09. 2011

Хтось проривається в небо,
Зриває печать з заборонених книг…
Комусь нічого не треба,
А хтось зробив усе, що зміг!
Вкотре переплутали імена
богів, смертних і героїв,
Когось мучить вчорашня вина,
Тягар вигнанців і ізгоїв!
Приспів:
Але ти, ти зі мною,
Ти, ти -в мені,
Стань моєю весною,
На цій безжальній війні!
Мені кажуть немає куль,
Мені кажуть нікуди бігти,
Свідомість стрілкою на нуль,
Залишається тільки тліти…
Приспів:
Якби не ти, ти зі мною,
Ти все ще в мені…
Стань живою сльзою,
На цій божевільній війні!
12 серпня 2011

Здалось у вікно, що надворі — зима,
а то лиш зима серед літа в душі.
руді ліхтарі, темно-синя пітьма
І знову чомусь потягло на вірші.

І знову якісь недописані сни…
Колись наші сни ми писали разом!
Мабуть, я померла ТІЄЇ весни,
І наша весна обернулася сном.

І чорними вкрите навік пелюстками
Оте божевілля, нам дане на двох.
Лежить наше поле тепер поміж нами
І ліс той сосновий навіки засох.

І спогади в пам’ять, як гострі ножі…
Тепер і у мене порвалась струна.
Сьогодні любили, а завтра – чужі…

Здалось у вікно, що надворі – зима…