Кінець весні. Вона догоріла з останіми променями сонця, або просто втікла. Благала її залишитись вона не чула. Гуляла босою по калюжах. Змочила ноги, захворіла і плакала. Із температурою ловила для мене зорі з неба, торкнула місяць і він впав. Впав і розбився. Рожевий туман стояв над селом. Ніжне марево осені... Але вже літо... Ходила босою по полуниці. Малювала вечір. Мріяла... Про що? Не знаю, про все... Про все на світі... Відкілясь доносяться рапсодії ночі. Зірки зміряють річку, своїми мініатюрними кроками. А я склеювала місяць... Зібрала деякі шматочки. Ті, що вціліли. Дала йому назву, поки він ще молодий. Заснула. Бачила сни про зиму. Змерзла і прокинулась... Там за селом вставало сонце...

Читать дальше →

город стянутый в узел спал
в луже дрожал слабый контур карниза
апрель раскуривал горизонт, дышал
уверенным красным бризом

я знаю силу этого чувства
под утро гаснут любые мечты
ведь там где заканчивается искусство
начинаешься ты

Під акомпонемент падаючих краплинок
Чому ти ллєшся з неба так чуттєво,
Ласкаво-світла музико дощу.
Чи літо чи весна вже не суттєво…
Цю музику я в серденько пущу.

Нехай омиє почуття вона,
Хай подарує посмішку привітну.
Хоч музика ця трішечки сумна,
Я щастям щирим все одно розквітну.

Добром наповнить цей мотив весни,
Окрилять ніжністю листочки клену.
Цнотливо так і пристрасно вони
Кохають свою казку нездійсненну.

А я буденність в мрію замалюю
І радість теплу глибоко вдихну,
Грудьми своїми дотик твій відчую
Й тебе до себе ніжно пригорну.

Лиш дощ невпинно буде дарувати
Ці сльози щастя музики любові.
Слово «прости» не дасть весні вмирати-
Велика сила схована в цім слові.

Буду кохатись із тобою аж до ранку
Під лагідную музику дощу…
А як проблиснуть промені світанку,
Цю музику на волю відпущу.

Звари мені, будь ласка, кави,
мені сьогодні не до сну.
Така тендітна і ласкава
я, закохався в цю весну

п.с за грамматику не ручаюсь, если не так поправьте

Спасибо за растрёпанные сны,
Моргающие детскими глазами!
Которые, того не зная сами,
Ведут меня по улицам весны!
Спасибо за прозрачность этих снов!
За их полунамёк, полунебрежность!
За хрупкую и трепетную нежность,
Текущую из всех привычных слов!

Пустився дощ… пустився просто так,
Без попереджень він ударився об скло.
І абрикоси танцювали з вітром в такт,
Було на диво не-зовсім-весняне тло
Був сірий день, і мокрий був асфальт,
Буяли абрикоси за вікном,
Розмокли сторінки газетних шпальт,
Здавалось все якимось дивним сном…

Когда глядишь в свое окно
И видишь птиц, да солнца свет
Это означает лишь одно —
Весна пришла. Весна, привет!

И снег растает, и листья вновь родятся,
Ручьи бегут, кораблики неся,
Ребята во дворе резвятся, веселятся
И понимаешь ты — ведь это все весна!

Весна несет тепло, любовь и радость жизни,
Счастливые глаза и милые улыбки.
Весна заглянет в дом, поможет возродиться
И в вечной суете хоть как-то раствориться.

Твоя рука резиновая.
Твоя душа — путеводная.
Твой рассудок — фосфорный.
Твоя жизнь — сказка ли?

Твоя судьба — не предопределение.
Твоя судьба — желание,
умноженное на старание
и страдание.

Реальность предрасположена
к трансформации.
Важно ещё — во что ты веришь…
Умножив это на Знание,
получишь свой путь.

Любое предсказание,
любое предначертание,
любое пророчество —
существуют для смерти.
Они даются для того,
чтобы они не осуществились.
Ты разочаровался?
Отнюдь не стоит!
Ведь твоя жизнь
стОит твоей руки.

Предлагаю задуть чёрную свечу.
Предлагаю очнуться из сна.
Предлагаю — ибо хочу,
чтобы в жизнь постучала весна.

Іду тихо… рвучко… поспіхом…
Навколо мене плаче природа, звільняється від льодяних брил, що їх поклала на груди Зима. Залишаю… Поспішаю залишити котрий проміжок свого життя, той проміжок, який мені вже не потрібний на даному етапі. Етапі змін, можливо, на краще. Скидаю шкірку, яка вже стала замалою…я виросла… Стаю оновленою, я б сказала, незнаною самій собі.
В шлунку кошеням скручується торт, недавно з’їдений мною…Мені солодко-солодко від торта і від оновлення! Аж до болю… Ай!!! Що це?! В мене щокою біжить потічок…такий, як і вулицею. Все тане…тане…тане…Невже і я теж?!

Значний недопалок літньої сигари
Хтось викотив сонце у зону ясності
Світло-блакитною заливкою
Затонував небо
За допомогою якогось розчинника
Позбувся снігу
Травичка безмежно вдячна за амністію
Повідривайте від мене
Реп'яхи тривоги
Щоб я зміг налаштуватися на потрібну частоту
Тепло імпульсивно вистрибує
На нашу вулицю
Змушуючи посмішку
Полонити вуста перехожих
І все ж зимовий сумнів
Забув у нас недороблені справи
Допоможіть йому зібратися