Поиск по тегу
// Глобальна політика // (наукова робота)
Перелік 8 частин:
1. Глобальні проблеми. Преамбула.
2. Автори нашої передбачуваності.
3. Королівство кривих дзеркал.
4. Війни. Різновиди війн.
5. Безструктурний спосіб управління і міра розуміння.
6. Толпо-елітарна піраміда. Толпоелітаризм. Структура суспільства.
7. Світове єврейство.
8. Що робити? Висновки. Шляхи вирішення глобальних проблем. (+ список використаної літератури).
-
Soncesvit,
- 02 июня 2010, 11:39
- Прокомментировать
- рейтинг: +2
// Дід Мазай і криза //
З приходом кризи славнозвісний Дід Мазай мусив сильно змінити своє життя і свої переконання. Тепер він називав себе Дід Банзай. І замість того, щоб зайців рятувати, він їх стріляв і їв. Одного разу до нього навідався його старий товариш – Дід Алавердищенко. Розповів, що в Київському Тролейбусному Депо №2 на роботу потрібні кондуктори.
— Там зайців – тьма тьмуща! – почав Алавердищенко. – Хочеш, рятуй, а хочеш, стріляй… Чи штрафуй.
— Та ну!?
Дід Банзай почухав веслом порепану п`ятку.
— Горіть мені в пеклі, якшо брешу! Так і є! – переконливо продовжив Дід Алавердищенко.
Знадвору почувся приглушений хлопок. Це черговий заєць втрапив в яму з пасткою. Дід Банзай вчинив як мудрий стратег. Він на останні гроші накупив помаранчевої моркви. І тепер всі, розчаровані кризою зайці, як лопухи бігли туди, де хитромудрий дідуган ту моркву лишав – як принаду. Сьогоднішній улов налічував вже з дюжину дурних вухатих створінь.
— Ну то як? – не вгамовувався старий Охрім Алавердищенко. Він був півтора метра у висоту і десь стільки ж в ширину, чим нагадував іншу казкову істоту – Колобка, але з руками, ногами і шкідливими звичками: неймовірно багато курив (за це навіть зайці йому прочуханки давали, бо дихати було нічим), ну і до пляшки, звісно, був небайдужим (можна навіть сказати: був її бойфрендом).
— А йди до біса! Не хотю я у ті асфальтовані хащі, до тих генетично модифікованих зайців. Хочу дожити життя здоровим і здохнути здоровим.
— А не обідно здохнути здоровим, га, старий? – саркастично пожовуючи самокрутку прохрипів Алавердищенко.
Дід Банзай почухав веслом другу п`ятку.
— А тхір йо` зна! Я ще не пробував…
— Мазаю, нині криза. Нині ніхто не пропонує нікому роботу. Дареному коню…
— … під фіст не дивляться. Знаю, знаю… Мене, знаєш, тут турбує інше питання. Тобі оце воно нащо? Пропонуєш мені…
Алавердищенко соковито висякався собі на кирзовий чобіт, тим самим виграв декілька коштовних секунд на роздуми і правильне формулювання відповіді.
— Ну, по-перше…
— А шо, і «по-друге» буде? – посміхнувся беззубим ротом Банзай.
— Буде, буде! Не збивай. – Трохи сердито відказав Охрім, бо тепер в голові знову все перемішалось. – Якщо казати простою мовою, то ти мені потрібен як експерт по зайцям. Нині на моїх маршрутах цих потвор розвелось – як депутатів біля держбюджету! Вони жеруть мою кровну капусту. Жінка сердиться.
— А ти ще не розлучився хіба? Невже Мотря досі терпить такого хропуна?
— А я тепер на пузі сплю, — гордо відповів Алавердищенко.
— Ти диви, обережно, бо сраку лишаєш незахищеною! А ворог не дрімає! А цілиться!
— Ну-ну, поговори мені тут, старий пень! – ображено пробурмотів Охрім, бо Банзай не оцінив той воістину надважливий факт про рішення спати на животі.
Знадвору почувся ще один приглушений хлопок. Це спрацювала остання пастка, яку старий розмістив зовсім недалеко від входу.
— Ти диви! Спрацювала… А вона була така ржава, що думав, не спрацює… Хм, ти ба! А таки не надурили, коли купував. Сказали: «Купуйте, купуйте!!! Імпортна фірма «Нерж»!» Я і купив десять штук…
Алавердищенко про себе відмітив, що дід, мабуть, вже зовсім отупів тут, в лісі… Тим часом Дід Банзай вніс в хату великого русака. Його сіра шубка була заляпана його ж власною заячою кров`ю.
— А це – собаці! – сказав Дід Банзай. – Я завжди останнього псові віддаю. А він за це мені трахає ногу. Так я позбуваюсь болів в суглобах.
Охрім дивився кудись далеко – аж на інший бік озера, який був чудово видний через вікно. Там, на тому березі, стояли зайці і показували сраку та інші непристойні речі Дідові, який влаштував їм геноцид (зайці-євреї називали це голокостом, а дуже розумні єврейські звірята — лохокостом) і перебив уже дві треті від усієї їх популяції. Вони вже колись влаштовували мітинги, але потім мусили розходитись, бо ні до чого це не приводило, а тільки до бійок (бились за те, хто крикне триповерхове матючча в мегафон, який вони знайшли біля чиєїсь огородженої високим парканом дачі).
— Мазайчику, тебе тут твої зайці Гітлером вважають.
— А хай їм грець! 88!
— Ну то що, поїдеш працювати до мене?
Дід Банзай почухав одною порепаною п`яткою іншу порепану п`ятку.
— Згода. Тільки за одної умови.
— Якої?
— З тебе два центнера соковитої помаранчевої моркви!
— Там зайців – тьма тьмуща! – почав Алавердищенко. – Хочеш, рятуй, а хочеш, стріляй… Чи штрафуй.
— Та ну!?
Дід Банзай почухав веслом порепану п`ятку.
— Горіть мені в пеклі, якшо брешу! Так і є! – переконливо продовжив Дід Алавердищенко.
Знадвору почувся приглушений хлопок. Це черговий заєць втрапив в яму з пасткою. Дід Банзай вчинив як мудрий стратег. Він на останні гроші накупив помаранчевої моркви. І тепер всі, розчаровані кризою зайці, як лопухи бігли туди, де хитромудрий дідуган ту моркву лишав – як принаду. Сьогоднішній улов налічував вже з дюжину дурних вухатих створінь.
— Ну то як? – не вгамовувався старий Охрім Алавердищенко. Він був півтора метра у висоту і десь стільки ж в ширину, чим нагадував іншу казкову істоту – Колобка, але з руками, ногами і шкідливими звичками: неймовірно багато курив (за це навіть зайці йому прочуханки давали, бо дихати було нічим), ну і до пляшки, звісно, був небайдужим (можна навіть сказати: був її бойфрендом).
— А йди до біса! Не хотю я у ті асфальтовані хащі, до тих генетично модифікованих зайців. Хочу дожити життя здоровим і здохнути здоровим.
— А не обідно здохнути здоровим, га, старий? – саркастично пожовуючи самокрутку прохрипів Алавердищенко.
Дід Банзай почухав веслом другу п`ятку.
— А тхір йо` зна! Я ще не пробував…
— Мазаю, нині криза. Нині ніхто не пропонує нікому роботу. Дареному коню…
— … під фіст не дивляться. Знаю, знаю… Мене, знаєш, тут турбує інше питання. Тобі оце воно нащо? Пропонуєш мені…
Алавердищенко соковито висякався собі на кирзовий чобіт, тим самим виграв декілька коштовних секунд на роздуми і правильне формулювання відповіді.
— Ну, по-перше…
— А шо, і «по-друге» буде? – посміхнувся беззубим ротом Банзай.
— Буде, буде! Не збивай. – Трохи сердито відказав Охрім, бо тепер в голові знову все перемішалось. – Якщо казати простою мовою, то ти мені потрібен як експерт по зайцям. Нині на моїх маршрутах цих потвор розвелось – як депутатів біля держбюджету! Вони жеруть мою кровну капусту. Жінка сердиться.
— А ти ще не розлучився хіба? Невже Мотря досі терпить такого хропуна?
— А я тепер на пузі сплю, — гордо відповів Алавердищенко.
— Ти диви, обережно, бо сраку лишаєш незахищеною! А ворог не дрімає! А цілиться!
— Ну-ну, поговори мені тут, старий пень! – ображено пробурмотів Охрім, бо Банзай не оцінив той воістину надважливий факт про рішення спати на животі.
Знадвору почувся ще один приглушений хлопок. Це спрацювала остання пастка, яку старий розмістив зовсім недалеко від входу.
— Ти диви! Спрацювала… А вона була така ржава, що думав, не спрацює… Хм, ти ба! А таки не надурили, коли купував. Сказали: «Купуйте, купуйте!!! Імпортна фірма «Нерж»!» Я і купив десять штук…
Алавердищенко про себе відмітив, що дід, мабуть, вже зовсім отупів тут, в лісі… Тим часом Дід Банзай вніс в хату великого русака. Його сіра шубка була заляпана його ж власною заячою кров`ю.
— А це – собаці! – сказав Дід Банзай. – Я завжди останнього псові віддаю. А він за це мені трахає ногу. Так я позбуваюсь болів в суглобах.
Охрім дивився кудись далеко – аж на інший бік озера, який був чудово видний через вікно. Там, на тому березі, стояли зайці і показували сраку та інші непристойні речі Дідові, який влаштував їм геноцид (зайці-євреї називали це голокостом, а дуже розумні єврейські звірята — лохокостом) і перебив уже дві треті від усієї їх популяції. Вони вже колись влаштовували мітинги, але потім мусили розходитись, бо ні до чого це не приводило, а тільки до бійок (бились за те, хто крикне триповерхове матючча в мегафон, який вони знайшли біля чиєїсь огородженої високим парканом дачі).
— Мазайчику, тебе тут твої зайці Гітлером вважають.
— А хай їм грець! 88!
— Ну то що, поїдеш працювати до мене?
Дід Банзай почухав одною порепаною п`яткою іншу порепану п`ятку.
— Згода. Тільки за одної умови.
— Якої?
— З тебе два центнера соковитої помаранчевої моркви!
-
Soncesvit,
- 25 октября 2009, 12:29
- Прокомментировать
- рейтинг: 0
....де добро відлітає не у сторону зла
Пропорції відлуння відійшли від норми,
Все — «Гітлер капут»,
Ти тільки сподівайся, що тебе не буде поруч,
коли крикнуть «старі до бою уйдуть»
Трьохвимірні істоти захопили мозок,
розщипляйся на атоми — може втечуть.
Розкажи мені, де іде вниз вода,
де з неба падає дощ,
де твоє «т» припливає до «я».
Розплющ очі мої,
покажи світотінь,
де небесне буття,
де добро відлітає не у сторону зла…
Пропорції уявлень розірвались,
іх наздогнали розлючені темні пси…
Ми так довго тут блукали, недоввібрали всесвітньої душі…
Нема мене, немає я…
То ми…
то наше сердце… биття
Розкажи мені, де іде вниз вода,
де з неба падає дощ,
де твоє «т» припливає до «я».
Розплющ очі мої,
покажи світотінь,
де небесне буття,
де добро відлітає не у сторону зла…
Все — «Гітлер капут»,
Ти тільки сподівайся, що тебе не буде поруч,
коли крикнуть «старі до бою уйдуть»
Трьохвимірні істоти захопили мозок,
розщипляйся на атоми — може втечуть.
Розкажи мені, де іде вниз вода,
де з неба падає дощ,
де твоє «т» припливає до «я».
Розплющ очі мої,
покажи світотінь,
де небесне буття,
де добро відлітає не у сторону зла…
Пропорції уявлень розірвались,
іх наздогнали розлючені темні пси…
Ми так довго тут блукали, недоввібрали всесвітньої душі…
Нема мене, немає я…
То ми…
то наше сердце… биття
Розкажи мені, де іде вниз вода,
де з неба падає дощ,
де твоє «т» припливає до «я».
Розплющ очі мої,
покажи світотінь,
де небесне буття,
де добро відлітає не у сторону зла…
