Я пишу повідомлення,
А у відповідь мовчанка,
Не несе задоволення
Ця твоя забаганка.
Я питаю чи ми друзі,
Та ти відповідь не знаєш,
І я точно відчуваю
Що мене ти не кохаєш.

Я дивлюсь на небо
Із цим новим болем,
Але я його знищу
Алкоголем.
Я думав може бути
Хоч дружба, чи кохання,
Та реальність проти мене
Пішла повстанням.

Я зрозумів що мої дії
Нічого не варті,
Усі мої бажання
Я поставив на карту.
Але здала ти мені
Двійку і валета,
І я втратив на цій грі
Всю душі монету.

Тепер я більше не бажаю
Так жити,
Я навіки забуду
Що таке «любити».
Це життя без компромісів
Неможливе,
Та для мене це тепер
Не важливо…

Я зрозумів що мої дії
Нічого не варті,
Усі мої бажання
Я поставив на карту.
Але здала ти мені
Двійку і валета,
І я втратив на цій грі
Всю душі монету.

Говорят, что друзья познаются в беде…
Вот она — мы сидим в тишине…
Мы сидим вчетвером, только бродят часы…
Мы сидим и молчим в отраженьи луны.
Мы сидим на полу, а вокруг пустота,
Вчетвером мы сидим, но сижу я одна…
Я сижу и смотрю, а в глазах ничего,
Я сижу и смотрю на крушенье свое…
Я сижу и молчу, вы молчите в ответ…
Я сижу и молчу, а вокруг звон монет…
Мы сидим вчетвером, вчетвером мы молчим…
На рассвете молчаньем предайте своим.
А пока мы сидим и сидим взаперти…
Я смотрю на друзей: а друзья ли они?
Мы сидим вчетвером, а вокруг шум дождя…
Вот. Сейчас впятером_ стены все и остатки меня…
Мы сидим впятером, и приходит рассвет…
Мы сидим впятером… Но друзей что-то нет…