Ти куриш. Ти стоїш на кухні.
Ти смутком дивишся в вікно.
І міста відблиски потухли,
Утративши життя зерно.
Об руку треться димом вечір
І істини такі прості…
Тобі не треба ні предтечі,
Ні кимось зведених мостів.
Між нами відстань рівно в осінь,
Глуха відчуженість і страх
І ми вигадуємо спосіб,
Щоб не заплутатись в словах,
Які вже лишні й не потрібні,
Давно розтрачені в кредит.

Бувай, Колись-До-Болю-Рідний.
Колись-Закохана-У-Світ.