Летить лелека в синю даль,
Летить, шукаючи тепла.
А сонце опуска вуаль
із хмар тонкого полотна.
І пісню він співа сумну,
що аж за душу зачіпа….
Злітає стрімко в вишину –
І в синіх хмарах потопа…
Він відірвався від ключа
І загубився в синеві…
Чого ж раніше ти мовчав,
коли ще ключ не відлетів??..
Махне крилом, мов полотном,
Гукне когось – і замовчить…
Дрімає вечір за вікном
І щось у серденьку щемить…
Хай за лелкою летять
Мої кохання і печаль…
Лиш крила в небі мерехтять
І манить синьоока даль…

Забравши драбину в сусіда —
склеротика і інваліда —
полізу на дах.

Хочу побачить далеко —
туди, де лелека...-
тож лізу на дах.

Зверху все видно,
та мені огидно!
Нічого там нема.
Нового там нема.

Тож лазив я дарма.
Там лиш дурман
і третя світова війна.

Знайду пов'язку темну
й зеленого папугу.
Я переможу в третій,
раз переміг у другій!

06.04.2008

Спинити вітер, що мчить уперед,
проганяє вітрила, як хтось — покривала.
Із чорного лісу викочується рояль
і вітер дме під його акомпанемент.

На пожовклій галяві під небом похмурим
самотній стоїть просирілий рояль.
Вітер здуває звуки зі струн,
що зіржавіли під тиском вологи.

Навколо дерева мудрують великі.
Далеко лелека леліє крилом.
Об"ємну, маштабну, й мою голову
також прийняла під себе його тінь.

Лелека й рояль, далеч і штиль,
клекіт і регіт, струни і дим,
земля і висоти, похмурість й невпинність.
Обидва широкі й залежать від вітру.

Навколо дерева мандрують великі.

_______________
06.09.2005

Річка змією за обрій біжить
Й темні хмари сунуть з далеку,
А близь самої води лежить
Із перебитим крилом лелека

Смуток в очах кровоточить рана,
Влучний постріл, дарунок смерті,
Поруч із ним лежить кохана
Разом з ним готова померти…

Білі стіни і постіль біла,
І пурпурові від крові бинти,
В ліжку лежить мовчазне тіло,
А за вікном знову сніг летить…

Синій Опель, швидкість шалена
І Андрій переходив дорогу
Йому світив світлофор зелений,
Але видно байдуже Богу

А за хвилину з’явилась швидка,
Лікар сказав, що він буде жити,
Ноші несуть санітари в руках,
Сам Андрій вже не буде ходити.

Мати і днює й ночує близь сина
Йому вже добре, сміється, говорить,
Та не приходить кохана, єдина
Мабуть це не для неї горе.

Ще не живою померла любов,
Бо ж не лелека вона, а людина.
Хлопця вона собі знайде знов,
Ну а Андрія хай любить родина.

Але тепер їй кожної ночі
Голос буде чути здалеку,
Ні, вона не заплющить очі
Поки співа і живе та лелека.