Втрачаєш розум від думки одної
Мурашки по тілу ідуть війною
А ти і не проти, тобі приємно
Бо то все реально, бо то взаємне
А що як минуле сколише думки?
І ти уже бачиш все через рядки
Де трохи поспішно, де дуже невчасно
І знову сама, і знову нещасна?
Ні! Та знову на вогник летиш
І всі заборони порушуєш ти
Спокуса донині не звіданим плодом
Мов з клітки спускає думки на свободу
Ти знову щаслива! Реально існуєш!
Бо він є поруч, він тебе цінує
Ти можеш у голос усе говорити
І ті хто навколо не будуть журити
Твоє божевілля — то є неосудність
Хай дивляться, кажуть, та страху відсутність
Бажання свободи, свою роблять справу
Ти мрієш і мріяти ти маєш право!
Ти інша і мрія не всім зрозуміла — «Вона ненормальна! Вона захворіла»
Говорять і хай! Не така як усі?
Та хто розуміється в твОїй красі?
...І знов непомітно, сама, мимоволі
Про свій забуваєш омріяний колір
Вдягаєшся в чорне і не розумієш
Куди ти ідеш… в тебе вето на мрію…

коли відлітають надії
коли розбиваються мрії,
коли ніби й дихати вмію
та в грудях від болю мліє
і думки що там десь ти є
надії вогонь ледь жевріє
чи вітер на нього повіє
чи попелом то все зітліє
а я поки божевОлію…

коли розступається море
коли нахиляються гори
коли навіть стіни говорять
що теж відчувають горе
не спиться у пізнюю пору
і тебе немає поруч
картаю себе докором
а сили кінчаються скоро
і я впадаю у морок…

Сходити з розуму – це коли від однієї думки про щось чи про когось мурашки штурмом захоплюють твоє тіло. А ти не опираєшся. Божевілля іноді буває приємним… коли воно узгоджене в теперішньому або майбутньому часі, але в жодному випадку – якщо в минулому. Минулий час – це завжди спогади. А спогади завжди з гірким присмаком. Навіть, якщо приємні… Адже тоді шкодуєш чому так швидко, чому так мало і ще десятки подібних «чому».
Сходити з розуму – це мрія. Це думати про заборонений плід і насолоджуватися його ще не звіданим смаком. Це усвідомлення того, що для когось ти є не порожнім місцем, що і тебе цінують, і навіть більше золота! Це завжди говорити вголос про те що тебе турбує і не боятися осуду найдорожчих людей, найкращих друзів і тим паче простих знайомих.
Божевілля – це завжди неосудність. …І ти вже не боїшся. І до бісу чиїсь погляди скоса, чиїсь слова поза спиною… Ти – вільний. Ти наодинці з мрією, а мріяти – законно!
Проте, іноді, за озвучення своєї мрії можна потрапити до божевільні, адже нормальною завжди вважалася та частина людства, якої більшість. …І ти мимовільно забуваєш про улюблений колір своєї мрії до наступної ночі, одягаєшся в чорне і, всупереч бажанню, знову кудись ідеш, накладаючи на мрію вето…