Я скучила, Вовче, за нашими зорями скучила,
За запахом поля і неба, за волею вільною,
Тікаю із міста – усі вимикаю мобільники,
Тікаю від люду – ярами, степами і кручами.
Зустрінь мене, Сірий, прошу, забери звідси в Безвісті
Давай бо тікати, з Тобою! І не озираючись!
Безмежні простори тілами своїми розкраяти,
Вдихаючи запахи лісу і грому небесного!
Вмирати від крапель в обличчя і вітру студеного,
Тулитись до тебе, у хутрі твоєму ховаючись,
Забути про все, і вдавати нічого не знаючих,
І бути багатими, будучи зовсім злиденними.
Скоріш, забери, скільки часу про це перемріяла,
Як тільки почуєш мій позив прийди блискавицею,
ТИ знаєш бо, Вовче, тобі це воздасться сторицею,
Приходь, Сіроманцю, ти будеш для мене Месією…