Звинуватили у плагіаті
Правильно зробили
Я лише порожня часточка цього світу
Що холодною чашею
По вінця заповнена побаченим

Кимсь розпечений місяць
Витягує з серця реальність
Це сон…
Сон довжиною в життя
Почуття – це реальність
Решта фікція
Звук записаної струни

На плівку
Чи мотузок
Закинуті очі
Смерть чи насолода?

Всього лише жест
Всього лише замилування піснею

Тремтячий звук відпущеної струни
Розплавиться об місяць

Дотики
Мрія
Клята суміжність

Не такий він уже рівносторонній
Цей правильний трикутник

Твоїх очей
Усе, про що я мрію серед ночі.
Це сяйво місяця. Й твої чарівні очі.
Коханням зрошені, освітлені душею.
Коханням місяця — пекучою зорею.

Воно живцем з'їдає кожен приступ,
Звільня від болю, втрати крові й кисню…
Здіймають в небо і дають надію,
А потім волю й про життя лиш мрію.

Я панікую, бо контролювати
Свої емоції відсутній присмак сил.
В незламнім шоці і не можу спати,
А лиш лікую попіл й сірий пил.

Весною зимною і літнім теплим ранком,
Та хоч журбою всипаним сторіччям
Я вірую: світанок за світанком
Мене стрічатимеш з усміхненим обличчям.

Я не тепрлю нудні стереотипи
Не прагну приязні до мізерних турбот
І хоч в житті не більш, ніж просто бот,
Багато вже страждань і смутку випив.

І як би мрія не зліта високо
У часопростір не пірна глибоко,
Одне лиш відаю — в ці теплі ночі
Втрачати не бажаю твої очі.

В обіймах ночі сходить Місяць.
Нічний цвіркун співає пісню.
Йому відповіла цвіркунка.
У них ще є півночі часу.

До ліхтаря прибивсь метелик.
На фоні Місяця кажан
фантомно пролетів наліво.
Сліпий, не бачить красоти.

Дивлюсь під стелю — павутина.
Павук ховається від світла.
Я вимкну світло — і під ковдру,
а там уже чекають сни…

19.12.2010

Повний Місяць —
сплячому в очі.
Лоскоче.

Повний Місяць.
Темний Місяць.
Жовтий Місяць.
Чорний Місяць.

Небо сипле попіл
Місяцеві зверху.
Нерви.

Він стає сивий
в хмарній павутині,
нині.

Повний Місяць.
Темний Місяць.
Жовтий Місяць.
Чорний Місяць.

Небо, насупившись грізно,
болить в моїй голові.
Вертатись додому уже надто пізно.
Сьогодні всі мертві — живі.

17.08.2008

8

Погляньте за вікно. Там зорі.
Тихенько одягніться, взуйтесь
і йдіть на вулицю. Там море!
А ранок прийде, не турбуйтесь,

тепер не час вам засинати!
У небі Місяць магнетичний.
Він жовтий, трохи вайлуватий.
Світляк кружляє хаотично,

освітлює собі доріжку,
чарує око тим, що бачать.
І горе тим, хто там, у ліжку
ніколи цьго не побачить.

Ця ніч ніколи не вернеться,
про неї згадка не засне.
Вона, в моїм лишившись серці,
на добру справу надихне.

З неба світить жовтий Місяць.
Він сьогодні йде на спад.
Демони виходять з лігвищ
споглядати зорепад.
А на сцені музикант.
Що ж за пісню він приніс?
Я підхожу трохи ближче…
Зала раптом вибухає —

Біс!

Крізь старі вітражні вікна
сутінки ввірвались в зал
і під вигуки глядацькі
розпочали чортобал.
Музикант перехрестився — перед ним у повний зріст
виріс з пилу і туману
той, кого всі гучно звали —

Біс!

Ритм копитом вибиває
і смичок він направляє.
То з«являється… зникає…
Водить тебе за твій ніс

Біс!