Вступ для тих хто це буде читати. Якщо ви не любите використання нецензурних виразів у віршах і піснях і якщо вас ще не дістала величезна купа пісень присвячених смерті, невдалому коханню і т.д. і т.п., то рекомендується не читати те що нижче, тому що ви цього не зрозумієте і поставите мінус)

Мене дістали сльози,
Дістала депресія,
Дістало ниття
Та фальшива агресія.
З всіх пісень половина
Про розбите кохання,
І ще майже третина —
Просто, тупо банальна.

А мене за*бали песимізм і депресія!
А я класти хотів на пісні про репресії!
Мене не хвилює США й комунізм!
Мені срати хотілось на Грін Піс й гуманізм!
Мене все це дістало, я придумав девіз:
В сраку все це, для себе я обрав оптимізм!

Що не пісня — то сльози,
Що не пісня — то біль.
Ці пісні давлять серце
Й звучать звідусіль.
Хоч мелодії й гарні,
А бувають й шедеври,
Та чомусь виникає
Бажання померти.

А мене за*бали песимізм і депресія!
А я класти хотів на пісні про репресії!
Мене не хвилює США й комунізм!
Мені срати хотілось на Грін Піс й гуманізм!
Мене все це дістало, я придумав девіз:
В сраку все це, для себе я обрав оптимізм!

Відколи я побачив весь цей світ
Я зрозумів — він повен горя й бід.
Я зрозумів що щастя — це лиш сон.
А життя лічить дні як метроном.

І кожен крок веде нас в нікуди.
І кожен хоче з життя свого втекти.
І кожен хоче піти в країну мрій,
Де їх ніколи не дістане біль.

Усе життя — лиш біль.
Усе життя як сіль
На наші рани.
Усе життя — лиш біль,
Який скінчиться пізно
Або рано.

Мене ж рятує музика моя,
Яка звучить неначе полум'я.
Яка прекрасна наче снігопад.
Яка відносить мене в прекрасний сад.

І кожна нота вбиває біль мою,
Кожен акорд змива депресію.
Це музика всього мого буття.
Це рок — мелодія життя.

Моє життя — лиш рок.
Моє життя — це морок
Сірих днів.
Моє життя — лиш рок.
Моє життя — не те
Що я хотів.

У кожній пісні я впізнаю себе
І кожна пісня в нірвану заведе.
І кожен текст — повстання теорема.
І в кожнім слові боротьба проти системи.

Фрази протесту що рвуться на волю,
І що ламають всі обмеження поволі.
Це музика всього мого народу.
Це панк — мелодія свободи.

Моє життя — лиш панк.
Навколо мене світ
Неначе клітка.
Моє життя — лиш панк.
Ну а суспільство —
Це лиш сітка.

Коли життя стає нудним і млявим,
І кожен день здається нецікавим.
Коли усе до болі набридає.
Тоді метал у себе я включаю.

І кожен риф несе до мене драйв.
А кожне соло — задоволення і кайф.
Частина техніки та імпровізацій.
Це все метал — мелодія емоцій.

Моє життя — метал.
Моє життя так хоче
Мене вбити.
Моє життя — метал.
Лиш музика це може
Зупинити.

Ніхто і не підозрює що фільми про зомбі — це не фантастика, це лише трохи прикрашена реальність...

Ми народилися вільні і були щасливі,
Та довго так жити, на жаль, неможливо.
Ми виростаємо під впливом соціальної структури,
І самі не знаємо що вже носим її шкуру.
Дитсадок, школа, університет і робота,
Усе це дуже схоже на гламурні тюрми,
І до тебе чіпляється наче болото,
І мені дуже схоже на бджолині соти.

Тисячі зомбі ходять по вулиці,
Очі у них наче лід холодні,
Вони жити далі досі тренуються,
І не намагаються жити сьогодні.

Новий вид наркотиків: інтернет й телебачення,
Реальність зникає за завісою екрану,
Тепер у віртуалі всі призначають побачення,
А подих свіжого повітря — це наче сіль на рану.
Всі навколо не думають що відбувається,
Що живуть у світі наче дослідні тварини,
І навіть собі про це ніхто не зізнається,
І невідомо під кого прогинають спини.

Ці діти системи ходять по колу,
І зовсім не бачать нічого навколо,
І кожен з цих днів у замкнутому колі,
Неначе пісня що стоїть на повторі.

Закони держави — словник для міліції,
Список варіантів для можливого затримання,
Нікого не хвилює що це все лиш фікції,
Революційних ідей метод для стримування.
Система збудована невідомо ким і для чого,
І кожна держава — це замкнута клітка,
Ніхто не дослухається до голосу твого,
Хіба ти не бачиш що ти заплутався в сітці?

Я борюсь із системою,
Та вона не ламається,
За новою схемою,
Вона знову ховається.
Я борюсь все сильніше,
Та результату немає,
Я боюсь що це не я, а вона мене ламає…

Всем тем, кто в силу каких-либо обстоятельств не может отдаться своим мечтам этой осенью, всем, кто своей силой воли уничтожает свои желания посвящаю этот стих…

Снова горит панк-рок
Громким, багровым чувством,
Как в прокуренных комнатах потолок
Дышит честным искусством.

Как п**дят за спиной поэты,
Как расставляют приоритеты,
Как мы можем все в этом мире.
НО ничего не хотим
Как божественно и как красиво
Солнце стекает с витрин.

Снова терзает панк-рок
Уставшее время года,
Как в пламени этой осени
Плавится наша свобода.

Я прокидаюсь знову вранці,
В моїй крові досі хміль,
Мене мучає відразу
Сильний головний біль.
Моя пам'ять як мозаїка
Без купи частин, — Не згадати учорашніх
Останніх годин.

Бо я вчора забухав)

Я заходжу знов на кухню,
Набиваю свій живіт,
Різкий біль у животі
Мені каже «Привіт!»
Я беру склянку з водою,
Випиваю «Панадол»,
Та сьогодні допоможе
Лиш алкоголю укол.

Бо сьогодні знов бодун)

Знов заходжу я до друзів,
Кажу: «Йдемо погулять!»,
Але кажуть їхні очі
Що не хочуть вже бухать.
Ми заходим в магазин:
«Дайте Хмельницького пляшку!»
І через декілька хвилин
П'ємо пиво з чашки.

І голова вже не болить)

Сидимо ми вже на точці
Пиво кінчилось у нас,
І тут раптом пропонує
Мені хтось купити квас.
Всі на нього подивились,
Зрозуміли що це гон,
І послали двох бійців
Закупати самогон.

Свято тільки починається)

Я сиджу на трьох цеглинах,
І не пусто в пляшці ще,
Вітер дує мені в спину,
Але похуй мені вже.
Тут приходять нові люди,
Вони вже ходять трохи криво,
Але зате у них в руках
Аж чотири літри пива.

І свято набирає обертів)

Допиваєм все що бачим,
І нам все вже по хую,
Але раптом із кишені
Дістає хтось коноплю.
У всіх очі наче в тих,
Хто потрапить скоро в рай,
І я кажу чуваку:
«Бульбулятор діставай!»

І пішов дим з паровозика)

Я вертаюся додому,
Ледве рухаю ногами,
Знову я біля дверей
Ледве вписуюся в раму.
Я лягаю спати в ліжко,
І підсвідомо розумію,
Що назавтра весь цей вечір
Я згадати не зумію.

І сон забирає мене з головою)

І знову на мене
Ідуть всі війною,
І знову на мене
Йдуть усі з боєм.
Я вже заїбався,
Чекати на світло,
Я майже вже здався,
Та світло так близько.
У сні та в печалі,
Навіки завмерли,
Усі мої мрії,
Які ще не вмерли.

І ще одна спроба,
І знову провальна,
Я бачу навколо
Жорстоку реальність.
Немає пощади,
Немає співчуття,
Немає спасіння,
Від сірого життя.

Бажання ломають,
Усі мої плани,
Останнє зізнання,
І ще одна рана.
І страх поглинає
Мене з головою,
Я знову борюсь
Із важкою пітьмою.
Навряд чи життя
Контролюється мною.
Цей світ — механізм
Заржавілих деталей,
І мій організм
Усі вони жалять.

І ще одна спроба,
І знову провальна,
Я бачу навколо
Жорстоку реальність.
Немає пощади,
Немає співчуття,
Немає спасіння,
Від сірого життя.

Тихенько спливає час,
Життя забирає в нас,
А ми наче камінь нічого не чуємо,
Як навколо нас розповзається зло.

Життя — боротьба, усі боряться з смертю,
Та мить переходу не побороти нам,
Але всі знову боряться за свободу,
І ніхто не підозрює що воює з життям!

Усе так чудово, навколо сіра реальність,
Та це все лиш маска за якою ховається зло
Перестаньте тиснути на мене, будь-ласка,
Я не виживу так, так не виживе моє добро!

Один за всіх — цей закон вже не діє,
Всі проти одного! Живем без надії.
Один проти всіх — нова теорема,
Всі проти одного! — життя страшна схема.

Один за всіх — старі закони не діють,
Всі проти одного! Живело лиш у мріях.
Один проти всіх! Нові закони в силі.
Всі проти одного! Нікого не помилують.

Абстрактність закриває мій п'яний розум,
Повернутись до реальності для мене дуже важко,
Від цього ідеалізму, мій плавиться мозок,
Та думки змінити сьогодні так страшно.

Я живу в полоні реальностей сусідніх,
Відчуваю що без сенсу боротися з пітьмою,
Запах алкоголю, сорок градусів житніх,
Надовго керує так вдало мною.

І знову сон стає неначе явність,
Віра в життя в мені неначе манія,
Повернення на Землю, не важливе,
І прожити ще рік — мені здається дивом.

Як в раю? Як в пеклі? — ніхто не знає,
Шлях один поділився на два,
В рукаві козирі один лиш Бог має,
І ніяк не врятує тебе карта твоя.

І знову сон стає неначе явність,
Віра в життя в мені неначе манія,
Повернення на Землю, не важливе,
І прожити ще рік — мені здається дивом.

Ти пишеш заявку на небеса,
Де чекає на тебе вічна краса,
Та підпис у Бога не встиг ти зібрати,
І тепер вічно у пеклі тобі загнивати!

Бюрократія тут, бюрократія там,
І нічого хорошого вже не світить нам,
Вся система спрямована на гніт нації,
Вся система тримається на дискримінації,
А народ лиш чекає серіалів по телику,
І живе ізольовано, наче кокон метелика.

Всі державні службовці живуть хабарями,
Їм насрати на всіх хто живе разом з нами.
Падає гривня!, — та фіг з нею,
Все одно це закінчиться страшною різнею.

Бюрократія тут, бюрократія там,
І нічого хорошого вже не світить нам,
Вся система спрямована на гніт нації,
Вся система тримається на дискримінації,
А народ лиш чекає серіалів по телику,
І живе ізольовано, наче кокон метелика.

Я прокинутись хочу від цього дурману,
Та реальність така ж, як і ця вся омана.

Життя пропливає перед очима,
Побачивши минуле, відчувши цей біль,
Емоції свої в собі не затримуй.
Всі хочуть влади, бути вище інших,
Бути під Сонцем, на сьомому небі,
І все життя — щастя, і ні краплі більше.

Чому всі не стихнуть і не заспокояться?
Нікого не хвилює, що навколо коїться.
У нашому світі зараз кожен за себе,
І щастя для інших нікому не треба!
Система створила невидиму клітку,
І з неї вириваються люди дуже рідко,
Єдине рішення — боротьба і анархія,
Для цього життя готовий віддати я.

Великі «вожді» туманять нам голови,
По телевізору реклама і мильні опери,
Для всього народу це дешевий опіум.
Чому ніхто не погляне навколо?
Чому ніхто назад не озирнеться?
Всі неначе сидять в замкнутому колі.

Усі вважають що живуть вільно,
Але чому ж розвиток іде так повільно?
Насправді усі лише маріонетки,
І все вирішується лиш підкиданням монетки.
Хотілось би вірити в те що я бачу,
Хотілось би вірити що я ще щось значу,
Що всі мої дії — це мій власний вибір,
А реальність навколо — це не інший вимір.