Відповідь на вірш Vogneslava_Svarga «Просто помилилась»
write.in.ua/blog/lovepoetry/3522.html

Помилки в нашому житті,
Бувають різні – більші, менші.
Ми всі караємось в пітьмі,
Не в змозі поглядати в вічі.

Таке мале «Пробач мені…»,
А сил нема щоб те сказати.
І біль в душі, пекучий біль,
За маскою хутчіш ховати.

Отак і є. І страх живе,
Нас наповняє дикий відчай.
Таке мале «Пробач мені…»
Могло душі дві, все ж, зцілити…

На довгих віях крапельки печалі, Солоний присмак зради на вустах. Я загубила золоті скрижалі Твоєї правди у чужих думках. Кричало небо гордими громами, Ридало найпекучішим з дощів. А чорна кішка бігла поміж нами. Вітер від люті, наче змій, шипів. Хвилинна вічність щастя загубилась Десь між словами «вибач» і «прости». Із найдорожчого я втратою змирилась. Не відновити спалені мости. Плаче вікно, плаче душа і небо… Голосить ніч падіннями зірок… Десь глибоко я знаю, що так треба… Життя – це також час для помилок.

Читать дальше →