Сотні доріг… Тисячі слів…
Та все одно залишився сам собою.
Скільки хвилин, тижнів і днів
Прожито в стані неспокою та болю.
Тане життя в польоті років.
Скільки лишилось мені до кінця дороги?
Досі один, один проти всіх.
І ні від кого не бачу допомоги.

Пр.:

Та я не один —
Нас такий мільйони нудних і самотніх.
Ми — купа картин.
Усім нецікаві й забуті в болоті.
Тепер все одно
Коли ми помремо — сьогодні чи завтра.
Ми наче в кіно
Якогось безумного й хворого автора.

ІІ

Читать дальше →

Ми тримаємось за руки
в час стихійної негоди —
в час, коли сміття — перуки
й хто якої там породи.

Всі ми — сироти природи,
Божі іскри потенційні,
та частіше — ідіоти,
ідіоти професійні.

Лежебоки, мертве м'ясо.
В час, коли перука = рабство,
ми самці, але без сім'я.
Ми гравці, але без ім'я.

Я б хотів злетіти вище,
загніздитись у верхів'ях.
Я не вірю в краще нижче
і у те що у повір'ях.

Ширше відкриваю очі.
Так, сильніше бруд летить.
Але ж він лише лоскоче,
прожену його за мить.

Відшукаю попідтинням
тих сиріт, котрих забули.
Зате в них між жаботинням
ще лишилося минуле.

21:07 13.12.2010

Нівіяно спостереженнями, аналізом, думками, пошуком сенсу, правди. Напишу кілька слів про життя, яким я його розумію і почну з початку відомого нам — з народження дитини(що було раніше, ким чи чим ми були до народження з впевненістю сказати не можна). А ось після народження з отроби матері, люди взаємодіють одне з одним, спостерігають, навчаються. На перших роках, назвемо етапами життя дитина(людина) ще не усвідомлює себе. Пишу це через те, що абсолютно не пам'ятаю себе на перших місяцях життя(якщо хтось з вас усвідомлював момент свого народження прошу відгукнутись). Отже народження — ми заходимо в щось нове для нас і при цьому ми не знаємо хто ми(уявіть картину — ви зайшли у абсолютно темну кімнату, без жодного променя світла, ви не усвідомлюєте де є ваше тіло, де стіни і якщо будете йти прямо, то обов'яково стукнетесь лобом об щось. Що робить адекватна людина в такій ситуації? ощупує межі, знайомиться з умовами, знаходить себе у кімнаті, прив'язується до якогось відомого положення, як правило до такого, в якому є чим більше відомого) Подібне завдання відкривається і перед маленькою дитиною, вона намагається усвідомити себе і те, що її оточує(хто я? а це що? а як? а звідки? — запитання які увесь час виникають у дітей(почемучек)). На запитання «хто я?» дитині звичайно відповіді не дадуть(мало хто з «дорослих» знає відповідь). Отож, основним завданням дитини є пізнання, дослідження, як довколишнього середовища так і свого тіла, своїх можливостей. Завданням же батьків на даному етапі(до усвідомлення дитиною місця свого знаходження і порозуміння з власним тілом) є створення умов, в яких у дитини буде свобода пізнання(забезпечення здорового харчування дитини, прийнятних умов життя), лише позитивний настрій, підтримання дитячих ідей, відповіді на запитання(максимально підштовхуючі до самостійного ознайомлення і пізнання). Я трішки відійшов від теми, яку від початку хотів розкрити, але гадаю написане є важливим. Підсумовуючи вищесказане припустимо правильне виконання всіх умов, необхідних на даному етапі. Що далі? Дитина(людина) уже володіє тілом(інструментом зв'язку з «світом»), вона уміє знаходити відповіді(нехай і з допомогою батьків), виникають нові, більш солідні, уже обдумані запитання(які стосуються взаємовідносин між людьми). Втім вона ще не знаходить того, що повністю вгамує її жагу пошуку, нехай це продовжується. Нове сприймається все важче, але укорінюється сильніше(зараз важлива стабільність), дитина навчається терпінню, пізнає людські риси, формується її характер.(темна кімната уже стає знайомою, але вона все ще зовсім темнюща і незрозуміла). На даному етапі свою летпу вносить суспільство(можна описати і те, що воно повинно запезпечити особистості що формується, але я поки що зупинюсь, прошу висловити ідеї, вказати на недоліки написаного, разом підкорегувати написане, і якщо буде цікаво — продовжимо). P/S не знаю в який блог публікувати, залишу поки в особистому.
*****
Отож чистий лист дитини: вона не знає хто вона, де вона
дитину цікавить усе: кожен кущик, хмаринка, автомобіль, котик… отже вона щось шукає
дитина експериментує, хоче доторкнутись до усього, розібрати(поділити на найменші частинки)

Ми тримаємось за руки
в час стихійної негоди —
в час, коли сміття — перуки
й хто якої там породи.

Всі ми — сироти природи,
Божі іскри потенційні,
та частіше — ідіоти,
ідіоти професійні.

Лежебоки, мертве м'ясо.
В час, коли перука = рабство,
ми самці, але без сім'я.
Ми гравці, але без ім'я.

Я б хотів злетіти вище,
загніздитись у верхів'ях.
Я не вірю в краще нижче
і у те що у повір'ях.

Ширше відкриваю очі.
Так, сильніше бруд летить.
Але ж він лише лоскоче,
прожену його за мить.

Відшукаю попідтинням
тих сиріт, котрих забули.
Зате в них між жаботинням
ще лишилося минуле.

— 13.12.2010

Загубилася в часі і просторі.
Відшукай мене…
І не так в житті просто все, як здається з неба.
Ти існуєш, бува, мов на острові.
Біль мине…
Знай одне лиш – нікому нічого не треба.

День вчорашній вже більше не сердиться.
Все пробачив…
Лиш сумління і спогади ще добу болітимуть.
Гордість з мрією уві сні примиряться.
Як інакше?..
Сон – життя? Чи життя – це сон? В чому суть?

Із вовками співала опівночі.
Дивувалися…
У стократ важче жити чужим життям позиченим.
Павутинням плітки позаочі.
Лиш сміялася…
Хто любив вже хоч раз – той долею був поміченим.