Весь світ — інфекція.
Усі інфіковані.

Крики заполонили простір.
Ґвалтом починаються пластмасові дні.
Всі невдоволені, всі засмучені.
Але сліпі. Але глухі.

Запаковану в красиві обгортки,
продавці продають інфекцію.
Їжте! Це вам! На здоров'я!
Приходьте ще! Завжди раді!

Ласкаво просимо в Пекло!
Вам не шкода паперових грошей
за зараження мозку і крові,
за занепад свіжого подиху.

Блискавки над головою
роблять з людини рогату.
Та тепер це так модно!
Що б ви без них робили…

Егей! Я вкушу вас, зомбовані!
Я, інфікований правдою.
Так, це нелегко — носити її,
так, це нелегко — жувати її.

Так, досить важко казати її.
Ви — інфіковані кривдою.
Чи хочете ще жити? —
тоді два пальці в горло!

1:27 22.08.2009

Опять мне лезут мысли,
Хочу творить я стих.
Про что? А ну его,
Пусть будет про любовь.

Итак, начнём:
«Как я люблю его!»
Ой, поменьше пафоса, ну что ж.
«О нет, я не люблю его!»
Гхм-гхм. И это тоже чересчур.
Ну что ж, поробуем иначе.
«Алели розы на снегу,
А в сердце таял лёд...»
Фу, как банально.
Ну что ж, начнём по-третьему:
«Раз, два, три, четыре, пять,
С детства с рифмой не дружу!»
Ой, нет, немного не оттуда,
ВОТ третий вариант:
«Как сладки любовные утехи,
Не играйте в эти игры дети...»
Ого, звучит. Но думается мне,
Что это плагиат. С чего бы это?..

Начну всё заново:
«Любить иль не любить,
Вот в чём вопрос!»
Что-что, вы что-то говорите?
Как, и это у меня уже украли?!
О нет, так дело не пойдёт!
Кто тот, что мою мысль взял?
Шекспир? Э-э-э. Ну ладно, я прощу ему.
Ведь старенький уже, небось, старик...
Он умер? О, мои сочувствия...
Э… Лет пятьсот назад?
Ну что ж, неважно, продолжим про стихи!

Итак, на чём я там?.. Ага.
Так вот.
«Его глаза, как два агата,
Сияют в лоне тишины...»
Ну что? Опять не так?!
О, Господи! Да сколько ж можно?!
Да ну её, эту любовь, литературу —
Давайте, я портрет вам нарисую?

24.01.10

Кому ви продАли себе?
На що ти надієшся, друже?
Якщо лиш реклама в ТВ
Не робить тебе байдужим…
Кому ви продАли себе?
Ну нащо вам ті безглузді,
Які все втирають вам
Що знайшли вас колись в капусті?
На вас почепили бірки:
« егоїзм», «гроші »і «вино»
А ще з вас взяли ще мірки,
На випадок якщо що…
Подобаєтсья так вам жити?
З бірками на вустах?
Пробуйте щось робити,
Бо будуть кайдани на ногах…
Не перебільшую я не думай,
Це просто мої думки,
Та якшо хочеш жити як раб
То слухай інших й живи…
Та якшо тобі треба воля,
І хочеш не бути сліпим,
Приєднуйся до вільних
Завжди вибір за тобою, втім…

Ти хочеш знати що для мене значиш?
Ти наче перша зірка в синім небі
Без тебе я мов одинокий лебідь
Ти подих вітру теплого неначе

ПРИСПІВ:

Я не скажу тобі «Люблю»
На це не маю права я
І знає лиш душа моя
Чому вночі не сплю
Чи любиш не питатиму
Я витерплю як обіцяв
Бо неможлива правда ця
Я і за двох кохатиму

Ти хочеш знати як про тебе мрію?
Як мріє птах навчитися літати
І як струмок маленький морем стати
Я мрію… але вірити не смію…

ПРИСПІВ:

Я не скажу тобі «Люблю»
На це не маю права я
І знає лиш душа моя
Чому вночі не сплю
Чи любиш не питатиму
Я витерплю як обіцяв
Бо неможлива правда ця
Я і за двох кохатиму

Ти хочеш знати що слова ці варті?
Це не слова… це просто крик душі
І це не пісня, навіть не віршІ
Повір що мені зараз не до жартів

ПРИСПІВ:

Я не скажу тобі «Люблю»
На це не маю права я
І знає лиш душа моя
Чому вночі не сплю
Чи любиш не питатиму
Я витерплю як обіцяв
Бо неможлива правда ця
Я і за двох кохатиму

Та которой писал стихи
Оказалась совсем другой
И не надо такой мне любви
Жесткой, нервной, не в меру злой

Отпускаю тебя на совсем
Удаляю тебя из жизни
Только голос бессмысленно нем
И немножко в смятении мысли

Может быть по прошествию лет
Я тебя еще с грустью вспомню
Улыбнусь и пойду веселей
Попрощавшись на веки с болью

Та, которой писал стихи
Оказалась не той, кем надо
Ведь не так уж они и плохи
В них всегда была только правда

Мені кажуть вимкнути світло,
але ж тоді я не бачу жодної брехні.
Тому я і зараз залишився
при відкритому вікні.


Читать дальше →

Меня намедни сглазила подруга:
Сказала как-то много, мол, пишу.
И вот теперь по замкнутому кругу
Карандашом бумагу извожу.
Мелькают в жутком беспорядке мысли.
Кривыми строчками исписаны листы.
А смысл где? Никто не видел смысла?!
Ау! Эй, строчки! Почему пусты?!
Кружатся лишь отрывки и начала.
Какой-то порт и люди-корабли.
Эх, Муза… Почему так подкачала?
По правде признавайся, не юли!
Что говоришь? Ах, сглазила подруга?
Всегда найдется тот, кто виноват!
И вновь отрывки про бинты и вьюгу.
Но не сложить их, не зарифмовать.

За цілковиту правду не погладять по голівці
Й не скажуть: «молодчина, знаєш що сказать»
Поставлять в мій щоденник правди двійки
І будуть вслід прекрасно ручкою махать

А я не обернуся ні на мить до тих брехливих
Щоби побачить егоїзм у їх очах
А їх усмішки на вустах зрадливих
Буду ігнорувать і нести правду у словах

І хай пройду я лише пару скромних кроків
Допоки нанесуть мені удар ножем
Та їх запам’ятають на багато років
А тих хто це таки зробив, забудуть вже.

Це буде смерть правдивого життя
І смерть всіх принципів духовних і моральних
Лиш не давайте їм нізаЩо ви ножа
Бо днів ви не застанете тоді реальних.

Дуритимуть тоді усіх людей навколо
Й казатимуть, що в нас усе гаразд
Та тільки вічно буде жити правди слово
А той брехливий вже не встигне скинути баласт.

На довгих віях крапельки печалі, Солоний присмак зради на вустах. Я загубила золоті скрижалі Твоєї правди у чужих думках. Кричало небо гордими громами, Ридало найпекучішим з дощів. А чорна кішка бігла поміж нами. Вітер від люті, наче змій, шипів. Хвилинна вічність щастя загубилась Десь між словами «вибач» і «прости». Із найдорожчого я втратою змирилась. Не відновити спалені мости. Плаче вікно, плаче душа і небо… Голосить ніч падіннями зірок… Десь глибоко я знаю, що так треба… Життя – це також час для помилок.

Читать дальше →

Сказати правду!
Що може бути важче?
Сказати правду?
Кому від неї краще!
Сказати правду?
Що розриває тебе!
Сказати правду?
Кому та правда треба!
Сказати правду?
Ніхто не хоче чути!
Сказати правду?
Чи стерти і забути?
Сказати правду?
Чи краще промовчати?
Сказати правду!
Закінчити почате!
Сказати правду?
Чи краще обманути?
Сказати правду?
Бути чи не бути?