Важкі сірі хмари,
Похмурий ранок.
Я на роботу,
Як завжди, не встигаю.

Натовп шалений,
«Давай поспішай!»
Скоріш на роботу,
Там кава і чай!

Смачного напою,
Чашку побільше,
І до справ
Приступай швидше!

Печиво в банці,
В піалі цукерки,
Цукор-вершки…
Заворушились робочі думки…

Кава-і-чай!
Давай заправляйся,
До роботи ставай!

Кава і чай!
Давай прокидайся!
Не засинай!

Не засинай...

Стрілки годинника
Швидко кружляють.
От і обід вже
Не за горами.

На пошту прийшло
«Чтиво до кави...»
Піду запасатись
Напоєм духмяним!

Крутяться стрілки,
День добігає,
Від кави-чаю,
Живіт розпирає.

Ще ціла година,
Мізки в тумані,
Тягнуся за чайником —
Треба ще кави…

Кава-і-чай!
Давай заправляйся,
До роботи ставай!

Кава і чай!
Давай прокидайся!
Не засинай!
Не засинай...

<<Сяючий надобранок>>
Глянь, сонечком ясним заквітчана ніченька
Вмить зрине із долі додолу у день…
Нехай же не бачать заплющені віченьки
Асфальту німого бездушних пісень.

Хай теплим світаночком радість сповинеться,
Хай ніжність обійме чуттєво цю мить.
І серце до тебе нестримно так кинеться,
й об ґрати грудей по тобі защемить

Душа десь покине, схопившись із ліжечка,
Повз місто до тебе тулитись втече.
Ледь стане на килим твоя ніжна ніжечка,
Як світло-душа поцілунком впече.

Так сяймо навіки любов’ю і дотиком
Та грієм обіймами наші чуття…
Я ніжно-ніжнесеньким сонячним котиком
Зубами і кігтями за це життя!

Обірваний сон, мов надірвана пальцем струна,
І небо, аж чорне, своїми зірками стооке.
Підходить десь ранок у тозі в блакитних тонах
Відлунюють небом його променясті кроки.
І літо між складок ранкових — малим кошеням,
і сонце, яке ще сюди не було докочене,
Блукаю думками між зорями я навмання
І там побувати мені до нестями хочеться…

Промені сонця, що сходить,
Побачать чашку на моєму столі,
І купу списаних аркушів,
Словами, що для мене чужі.

Побачать не виспані очі,
Побачать змарніле лице,
Осяють повітря ранкове —
Свіже, прозоре, німе…

Як приємно слухати тишу!
Лякати сни по кутках.
Поступово вбивати дрімоту
Серед знайомих кімнат.

Ще година — і все кудись зникне,
Знов завирує життя.
А доти — п'ю каву, слухаю тишу,
На кухні. Бiля вікна.

Інколи ранок затримується.
Як і кожен молодий студент,
він може проспати.
І будильник безпомічний.

Сутінки гавкають собаками
і шкрябають лопатами
під привідкритими вікнами:
це роботящі двірники.

Давно пора, а ранок все не йде.
І двері в день не піддаються силі.
Вода не змиває втоми з обличчя.
Човгає, курва, чийсь черевик.

Я хочу проспати цей день
разом із ранком.
Як і кожен молодий студент,
я ненавиджу свій будильник.

(Я знаю, що не маю рації)

23.10.2008

Ранкова зірка не сходить.
Вона чекає остаточного ранку.
Тому вирішує спати
ще одну ніч.

Але ніч не наступить,
поки ранок,
день,
вечір
її не розбудять.
А Венера не знає,
спить в небі,
чекає.

Чоловік знаходить срібло,
але не бере його до рук,
тому що за поворотом —
золото,
на яке він сподівається.

А за поворотом —
порожньо.
Чоловіка хапає відчай.
Чоловік біжить назад,
але там
вже теж нічого немає.

Ранкова зірка чекає остаточного ранку.
Чоловік в небі шукає журавля.
А пташкам вже пора співати,
та ранкова зірка більш ніколи не зійде.

19.12.2008

Коли два серця бились в унісон©
Солодкий ранок удавав співця,
Витягував пітьми тендітні асонанси.
І наші трохи втомлені серця
Тверезі думи вводили до трансу.

Світили зорі в теплий морок снів,
Та я не в змозі був їх помічати,
Я міг лиш слухати дихання твого спів
І тебе в носик ніжно цілувати.

Ти тихо спала, але світ не спав,
Збирав туман, завзято метушився.
Світало вже поволі і я бігти мав,
Проте на мить якусь з тобою залишився.

Так не хотілося кидать твоє серденько
І твого носика тендітне відчуття.
І сонна усмішка, мов блискавка маленька
Розпломенила в моїм серці почуття.

Усе пекло у грудях, все горіло,
Але не мучив мене такий сон,
Попри той жар серденько не боліло
І навіть билось з твоїм в унісон.

Вже сонця диск край неба спопеляв
І я не поруч був, десь в метушню поринув,
Та носик твій я ні на мить не забував,
Хоч тебе не прощаючись покинув.

Прокинусь завтра вранці,
подивлюсь у вікно.
А там танцюють танці
реальність і кіно.

Хотілось би у небо, —
немає з ким летіть.
І вічністю без тебе —
одна єдина мить.

Болить, але воно пройде.
Вже скоро я засяю.
Не буть без тебе Раю
ніколи і ніде.

У дні, що прийде завтра —
іще один щабель.
Вночі розпалим ватру
в підніжжі змерзлих скель.

Зігріємося трошки,
пограємось вогнем.
Наповнимо легені
новим прекрасним днем.

_________________________
10.07.2008

В нову країну з новою посмішкою
Вбиває мій яскравий світ
Люмінесцентна лампа сіро…
Чи будь-то подих, чи політ,
Чи веселковий підвечірок.

Чи ніжна музика дощу,
Що душу лагідно цілує,
Чи туга, котру не впущу
Нізащо в світі. Хай мандрує…

Відкрию крила я повік
І дам зіницям волю праці.
І хоч мій світ давно вже втік,
Я ще валяюсь на матраці.

Й торкнусь я думкою до тебе,
Дарма, що ти за горизонтом.
Ти є мій світ, моя потреба,
Ти є для мене симбіонтом…

Проїдусь мрією по казці
І вмить наповнюся весною,
Втону в думках у твоїй ласці
Й зустріну сонечко з тобою.

І пробудившись таким чином,
Просякну день я щирим щастям
Та душу вкутаю жасмином…
Й навряд комусь це вкрасти вдасться.

Ясного січневого ранку…
Молоді гілочки маленької ялинки
Під срібним льодом прихисток знайшли.
Вони тендітні, як біленькі ці сніжинки,
Що з неба світлого, мов янголи прийшли.

Вони хотіли світ зробить чистішим
Й на землю килим білий постелили.
І світ хоч ззовні, але посвітлішав –
Весь бруд вони коханнячком покрили.

І сніжний пил виблискував на сонці,
І дах наставив зуби, мов вампір.
Й краплинки-зірочки ці на моїм віконці
Погляд засліплюючи, радували зір.

І кришталеві яблуньки в садочку,
Неначе пухом, білим снігом обросли.
І чорний кіт на сніжному горбочку
Все ніжився від сонця похвали.

Ну а каштани з миловидною корою
Весни темно-зеленого відтінку
Шанобливо віталися зі мною,
Й бурульки сяяли навперемінку.

А також це світло-блакитне небо…
Сидів би так та вічність милувався б,
Забув б навіки всі скупі потреби
І все життя з цією казкою зостався б.