Момент істини.
Гарпун початку.
Життя ставить
мокру печатку.

Пуповина парашутом
зв'язує з небом.
Тягне чорнозем
додолу, до себе.

Повні жмені —
закриті долоні.
Чим пульсують
тонкі скроні?

Вітер звівся,
напнув вітрила,
різко штовхає
серце щосили.

Зайві слова,
коротка дорога
ось і підходить
вже до порогу.

Момент істини.
Гарпун початку
кидає знову
на землю перчатку…

Солнце уходит в землю.
Ночь накрывает всё.
Моё горячее семя
зарёй произрастёт.

Очнутся мечты от спячки.
Добро вновь вернёт свой трон.
Ветер устроит скачки
и вновь погрузится в сон.

Я бы хотел смеяться
и веселиться. Но
мы ведь никак не паяцы.
В жизни — не как в кино.

Утром я вместе с туманом
начну подниматься с лугов.
Поссорившись с самообманом
я думаю, что готов.

Иду к вам и буду петь песни.
Семя вливается в уши.
Всё как тычинка и пестик,
цветами раскроются души.

___________________
1:19 31.07.2011

Я так давно хотів сказати, що люблю,
хоча ти добре знаєш все й без цього.
Щоразу я свої слова гублю.
Але все ж хочу повторити перед Богом —
я так давно хотів сказати, що люблю.

До днів новий додався день
і ось вже роки за плечима.
П'ятсот заспіваних пісень,
ти вибери одну між ними —
що рветься з серця, не з легень.

Обійми з довгим поцілунком
окрилять на прийдешній час.
З тобою — дорогим дарунком —
я йду у напрямку житєвих кас.
Ми проминемо їх чарунком.

І хтось запалює свічу,
та догорає — він виходить.
А я вогонь нам засвічу —
той вічний, що не йде й не сходить.
До тебе з ним я полечу.

Дивись в вікно, ця ніч не темна,
вона як день, вона — не сон.
Ти уже можеш бачити напевно,
як я тобі несу вогонь,
що не пече моїх долонь,
все ближче і все більш натхненно.

14.07.11

Чи бачиш ти, як до Сонця
крадуться хмари?
Чи бачиш ти, як збирається
на грозу?
Чи бачиш, як вовки одягають
овечі шкури?
Дивись, ти уже внизу.
Дивись, ти уже внизу!

Чи чуєш ти, як кличуть з могил
століття?
Чи знаєш про те, що на тебе
у чорта зуб?
Відчуваєш, як тобі в душу
брехнею смітять?
Так чого ж ти іще внизу?
Чому ти досі внизу?!

Ти бачиш, що час підганяє
бісові сили.
Ти чуєш цей гуркіт,
знаменну грозу.
Я бачу, як ти хочеш позбутись
льоду і пилу.
Дивись, ти уже внизу.
Дивись, ти уже внизу.

Та чи бачиш ти, як до Сонця
простягнуті руки?
Чи бачиш ти, як проміння
вітає чоло?
Чи знаєш ти, що саме тебе
чекало воно?
Чому ж так довго-довго
тебе не було?

Криваві жнива!

Чи бачиш ти, як до Сонця
крадуться хмари?
Чи бачиш ти, як збирається
на грозу?
Чи бачиш, як вовки одягають
овечі шкури?
Дивись, ти уже внизу.
Дивись, ти уже внизу!

Чи чуєш ти, як кличуть з могил
століття?
Чи знаєш про те, що на тебе
у чорта зуб?
Відчуваєш, як тобі в душу
брехнею смітять?
Так чого ж ти іще внизу?
Чому ти досі внизу?!

Криваві жнива!

Колесом котиться смерть
на святі чорноземні поля.
Перекотиполя кістляві прути.
Мучиться моя земля.

Ти бачиш, що час підганяє
бісові сили.
Ти чуєш цей гуркіт,
знаменну грозу.
Я бачу, як ти хочеш позбутись
льоду і пилу.
Дивись, ти уже внизу.
Дивись, ти уже внизу.

Та чи бачиш ти, як до Сонця
простягнуті руки?
Чи бачиш ти, як проміння
вітає чоло?
Чи знаєш ти, що саме тебе
чекало воно?
Чому ж так довго-довго
тебе не було?

Криваві жнива!

2:14 07.07.2011

(світлій пам«яті Антона Ніконенка)

І затремтіли руки матері…
як дощ на вікнах.
Затріпотіли дні сльозами —
так повільно…

Опало листя серед літа —
погоріло.
Це материнські сльози
крапали на сина тіло…

Пройдисвіт-протяг порожньо
блукав в кімнаті,
шукав кого б в цих стінах
міцно обняти.

Запахло жовтим воском —
погасла свічка.
Життя стомилось, на чолі
печальна стрічка.

Дзвін, дзвін
У серці б'ється
Дзвін, він
до нас озветься.

Дзвін, дзвін
у серці б'ється.
Дзвін, він
він голосно озветься

Коли полином вибух пролунав так гірко —
На небі ангел засвітив наднову зірку.

Я жду тебя.
В моей жизни зияет дыра.
Пустое пространство нужно заполнить.
В моем оазисе пустыне нет места.
У меня есть чем порадовать тебя.
Я знаю о мире много тайного,
в душе моей много историй,
которыми готов поделиться.
Сказочное королевство — не сказка.
Оно здесь. И сейчас.
Жизнь может быть хороша, как мёд.
Ночь может дарить приятную грусть.

А ты придёшь, я знаю.
Я наклонюсь поцеловать твою руку.
Твой визит ожидаем и я улыбаюсь.
У каждой брони есть брешь,
мы поможем друг другу её устранить.
Познать меня, познать тебя —
это увлекательно!
К тому же — полезно.
Ты будешь моим вдохновением —
нежным ветра дуновением.
Я стою у холста.
Ты ляжешь напротив меня
и посмотришь мне в глаза.
Это драгоценный подарок,
ведь в глазах зрачки-алмазы.
Нежно что-то скажешь.
Так поют райские птицы.
Так мягко ходит кошка по карнизам.
Изящно. На цыпочках.
Ты улыбнёшься, а я подойду
и буду целовать маленькие розовые пальчики
на твоих очаровательных ножках.
Едва касаясь. Может быть щекотно?
Ладно, ладно, всё, всё, всё.

У меня есть планы на грядущую ночь.
И ты должна мне помочь.
Я хочу пойти туда, где нет суеты
и отдаться в плен твоей красоты.
Только листва шепчет что-то.
Мы погрузимся в невесомость.
Представь эти чувства…
Представила? Ну вот…
И тебя они тоже пленят, как и меня.
Представляешь, когда никто не мешает?
О, это прекрасно! Превосходно!
Я отдам тебе своё сердце.

12.02.2009

Я люблю ночь и темноту.
Там я вижу свет.
Когда звезда падает — это смерть.
но это красиво.

Днём мне трудно под Солнцем,
которому я поклоняюсь,
как единственному настоящему теплу.
Оно слишком добро ко мне.

Я хочу видеть добро.
Белое наилучше смотреть на чёрном полотне.
Поэтому когда наступает ночь,
я вхожу в свет.

09.01.2009

Мы приходим в сей мир чтобы жить.
Наша жизнь — только пешка в квадрате.
Ненавидеть или любить?
Кто вокруг нас, враги или братья?

Мы приходим в шахматный мир.
Предстоит нам выбрать, что ближе…
Белые? Чёрные? Ну, а засим
уйдут все: кто выше, кто ниже.

Горе тем стадам, где глупый король:
сам молчит, всех заставляет.
Но ведь у каждого личная роль.
Та, что судьбу направляет.

Мы приходим в мир чтобы ждать?
Всё надеемся что мир станет лучше…
Продолжаем партию жизни играть,
где ситуация всё уже и хуже.

Но, бывает, что пешка взлетит,
и направится к чёрным фигурам,
словно молнией их она поразит —
как назло всем придуркам и дурам.

_______________
04.05.2009

У каждой революции
разные отцы,
но одна и та же мать.
Многим не дано понять.

Прошли долгие времена
президентской власти.
И совершая революцию,
вы всего лишь меняете обёртку.

Попавшись на эту уловку
вы сосёте ту же конфету,
распостранённую по свету,
словно мышь в мышеловке.

И никому не увидеть рассвета,
пока государственный лидер
не поймёт, где сидит тот кондитер,
так охотно раздающий конфеты.

— 30.01.2009