Поиск по тегу
// Медовий Місяць, або Вона любила ходити боса //
Вітер грав у волоссі, а з неба споглядав Місяць. Десь там, де закінчуються крони дерев, літала нічна птаха. Вона мовчала, але крила її шуміли, перекрикуючи вітер. Попереду – вузька довга стежка, а позаду – орнамент із чотирьох відбитків босих ніг.
Так, вона любила ходити боса. Переймала силу землі і перетворювала на свою красу. Він сьогодні теж був змушений викинути черевики. М ` яко, як кішка подушкою, так вони йшли по землі. Дівчина зупинилась:
— Ти обіцяєш, що ми знайдемо? Я хочу, щоб це бачили всі зірки. – Вона зібгала в долоні край його блідої сорочки. Він усміхнувся і ствердно кивнув головою.
Пройшли ще трохи. Ось воно. Куди не глянь – безмежний простір поля. У піднебессі легенькі напівпрозорі хмарини не заважали бачити зорі. — Прилинь!
Тиша.
— Прилинь!!!
Тільки вітер грає у волоссі…
— Прилинь!!!
І ось небо тріснуло, і з тріщини полилося молоко. В очах дівчини спалахнули вогники, а бризки молока на щоках нагадували вайлуваті сльози. Білий водоспад зашумів. З тріщини на землю плавно з ` їхало ліжко і його сніжнобілі простирадла в одну мить спалахнули.
— Доспій! – вона крикнула це і вогонь підстрибнув до небес. Зірки вишикувались в складні фігури і почали хоровод. У супроводі цієї круговерті він підняв дівчину на руки і кроком рушив уперед. Ввійшовши у вогонь, він поклав її у центр постелі і роздягнувся. Вогонь лоскотав оголене тіло і молодий чоловік почав сміятись, сміятись голосно, наче грім. Коли він опустив очі вниз, його наречена вже лежала оголена — на животі. Він вийняв з-під язика лезо і почав малювати на її спині. Намалювавши коштовну чашу він викинув лезо геть. Для того щоб підправити штрихи, злизав зайву кров холодним язиком. Шкіра шкварчала і йшла пара. Дівчина, не розплющуючи очей повернулась і лягла на спину.
— Вони дивляться?
Він підняв очі догори.
— Так, дивляться.
— Вони завжди дивляться. – Прикусивши губу і набравши в груди багато повітря вона підняла вказівний палець догори і продовжила. – Але тепер вони дивитимуться лише на нас.
І він почав її цілувати. Спочатку кожен маленький рожевий пальчик на ногах, так що їй навіть стало трошки лоскотно, потім піднімаючись вгору до стегон, через лоно він доповз до грудей, і тоді йому відкрилась велична панорама. Поповз далі. Вуста близько. І на мить зупинившись, потанцював навколо родимки на шиї, біля пульсуючої аорти. Його тяжке дихання лоскотало її шкіру. Все! Він тут. І вже через секунду її, здавалось, ніжні руки вчепились в його спину і дерли на шмаття, добираючись до ребер. Якщо подивитись здалеку, це було схоже на велику ватру, де нікого нема на сторожі. Але в небі був медовий місяць, він той, хто засвідчить о цій порі їх єдність і благословить в далеку дорогу.
…Через певний час ліжко дотлівало і шипіло під краплями молочного дощу. Два соковиті втомлені тіла лежали поряд, зв ` язані докупи волоссям у вузол. Коли почало світати, чомусь було дивовижно тихо. І лише час від часу було чути дитяче буркотіння. Буркотіння крізь сон. Порушити тишу наважився лише один. Це світанковий вітер співав дивацьку колискову.
Так, вона любила ходити боса. Переймала силу землі і перетворювала на свою красу. Він сьогодні теж був змушений викинути черевики. М ` яко, як кішка подушкою, так вони йшли по землі. Дівчина зупинилась:
— Ти обіцяєш, що ми знайдемо? Я хочу, щоб це бачили всі зірки. – Вона зібгала в долоні край його блідої сорочки. Він усміхнувся і ствердно кивнув головою.
Пройшли ще трохи. Ось воно. Куди не глянь – безмежний простір поля. У піднебессі легенькі напівпрозорі хмарини не заважали бачити зорі. — Прилинь!
Тиша.
— Прилинь!!!
Тільки вітер грає у волоссі…
— Прилинь!!!
І ось небо тріснуло, і з тріщини полилося молоко. В очах дівчини спалахнули вогники, а бризки молока на щоках нагадували вайлуваті сльози. Білий водоспад зашумів. З тріщини на землю плавно з ` їхало ліжко і його сніжнобілі простирадла в одну мить спалахнули.
— Доспій! – вона крикнула це і вогонь підстрибнув до небес. Зірки вишикувались в складні фігури і почали хоровод. У супроводі цієї круговерті він підняв дівчину на руки і кроком рушив уперед. Ввійшовши у вогонь, він поклав її у центр постелі і роздягнувся. Вогонь лоскотав оголене тіло і молодий чоловік почав сміятись, сміятись голосно, наче грім. Коли він опустив очі вниз, його наречена вже лежала оголена — на животі. Він вийняв з-під язика лезо і почав малювати на її спині. Намалювавши коштовну чашу він викинув лезо геть. Для того щоб підправити штрихи, злизав зайву кров холодним язиком. Шкіра шкварчала і йшла пара. Дівчина, не розплющуючи очей повернулась і лягла на спину.
— Вони дивляться?
Він підняв очі догори.
— Так, дивляться.
— Вони завжди дивляться. – Прикусивши губу і набравши в груди багато повітря вона підняла вказівний палець догори і продовжила. – Але тепер вони дивитимуться лише на нас.
І він почав її цілувати. Спочатку кожен маленький рожевий пальчик на ногах, так що їй навіть стало трошки лоскотно, потім піднімаючись вгору до стегон, через лоно він доповз до грудей, і тоді йому відкрилась велична панорама. Поповз далі. Вуста близько. І на мить зупинившись, потанцював навколо родимки на шиї, біля пульсуючої аорти. Його тяжке дихання лоскотало її шкіру. Все! Він тут. І вже через секунду її, здавалось, ніжні руки вчепились в його спину і дерли на шмаття, добираючись до ребер. Якщо подивитись здалеку, це було схоже на велику ватру, де нікого нема на сторожі. Але в небі був медовий місяць, він той, хто засвідчить о цій порі їх єдність і благословить в далеку дорогу.
…Через певний час ліжко дотлівало і шипіло під краплями молочного дощу. Два соковиті втомлені тіла лежали поряд, зв ` язані докупи волоссям у вузол. Коли почало світати, чомусь було дивовижно тихо. І лише час від часу було чути дитяче буркотіння. Буркотіння крізь сон. Порушити тишу наважився лише один. Це світанковий вітер співав дивацьку колискову.
-
Soncesvit,
- 10 октября 2009, 13:53
- Прокомментировать
- рейтинг: +1
// Сложный выбор //
А выбор ведь непрост.
Есть нравственность, есть сердце.
И выбирать приходится. Так сложно!
Я выбираю лишь одно из них.
Неподалёку живёт магнит.
Притяженье через липкий воздух.
Но я знаю, что сердце, куда меня тянет,
уже имеет своё гнездо.
И неизвестно, уютное ль гнездо?
Приятное ль гнездо? Как велико оно?
Вопрос в другом — другим огнём горит.
А нравственность мне говорит: нельзя…
И я теряюсь…
Как может такое вообще быть?
Но это существует.
Мне поёт об этом что-то слева.
Я засыпаю в окруженьи букетов раздумья.
И каждый цветок ароматно влечёт.
И каждая птица особо поёт.
Все призывают. Но должен остаться один.
Когда глаза сверкают, я бываю уж готов
признаться в притяжении к магниту.
Магнит цветёт так молодо и нежно.
Он вдохновляет меня мучать ночь.
Я всё же расскажу ему о силе.
И пусть, быть может, время вынесет вердикт…
Сквозь поры ночи соком просочилось утро.
Оно всегда мне дарит чудные подарки.
Есть нравственность, есть сердце.
И выбирать приходится. Так сложно!
Я выбираю лишь одно из них.
Неподалёку живёт магнит.
Притяженье через липкий воздух.
Но я знаю, что сердце, куда меня тянет,
уже имеет своё гнездо.
И неизвестно, уютное ль гнездо?
Приятное ль гнездо? Как велико оно?
Вопрос в другом — другим огнём горит.
А нравственность мне говорит: нельзя…
И я теряюсь…
Как может такое вообще быть?
Но это существует.
Мне поёт об этом что-то слева.
Я засыпаю в окруженьи букетов раздумья.
И каждый цветок ароматно влечёт.
И каждая птица особо поёт.
Все призывают. Но должен остаться один.
Когда глаза сверкают, я бываю уж готов
признаться в притяжении к магниту.
Магнит цветёт так молодо и нежно.
Он вдохновляет меня мучать ночь.
Я всё же расскажу ему о силе.
И пусть, быть может, время вынесет вердикт…
Сквозь поры ночи соком просочилось утро.
Оно всегда мне дарит чудные подарки.
// Свобода в ошейнике //
Говорят "не бойся, будут ещё жизни,
всё ещё успеешь, прикоснёшься к небу.
Отдай своё тело ради нашей призмы,
мы сквозь неё видим новый кусок хлеба".
Человек, подумай, стоит ли их слушать?
Ты развесил уши. Стало ль тебе лучше?
Тело коченеет, вскоре умирает,
но потом внезапно как-то оживает.
Тело умирает, тело оживает.
Да, это красиво, но так не бывает.
Стволовые клетки запатентовали.
Разрешили клонов. Стартовал конвеер.
Об огромной пользе вновь тебе наврали.
К шеям подлетает их кровавый веер.
Человек, подумай, стоит ли их слушать?
Ты развесил уши. Стало ль тебе лучше?
Тело коченеет, вскоре умирает,
но потом внезапно как-то оживает.
Тело умирает, тело оживает.
Да, это красиво, но так не бывает.
С чипом на запястье, во лбу со штрих-кодом
ты похож на псину. Вот ведь твой ошейник!
Пробудись и выйди из толпы - народом.
Ты разрушить должен адский муравейник!
Читать дальше →
Читать дальше →
// Роздум //
Білою сторінкою на очі,
думкою-стрілою поміж скроні,
до мене прийшов роздум
і його тінь холодна.
Запущений як в голку
бездомна нитка
крізь мій мозок
проходить струмом буревій.
Він нахиляє осокори,
він дуб схиляє до землі,
він у подобі райської змії,
мені спокусу шле вкусити…
Бо яблуко в руках у Єви — то любов.
думкою-стрілою поміж скроні,
до мене прийшов роздум
і його тінь холодна.
Запущений як в голку
бездомна нитка
крізь мій мозок
проходить струмом буревій.
Він нахиляє осокори,
він дуб схиляє до землі,
він у подобі райської змії,
мені спокусу шле вкусити…
Бо яблуко в руках у Єви — то любов.
-
Soncesvit,
- 09 октября 2009, 13:02
- Прокомментировать
- рейтинг: 0
// Мой цветок //
Когда начинает холодать
всё повернуться может вспять.
Ты не имеешь права быть без счастья.
Я не должен быть одинок.
Каждая жизнь, что вокруг,
выращивает свои цветы.
Каждый хозяин цветка
привлекает святую пчелу.
А мой цветок опылил Амур,
поэтому он расцветает осенью.
Мой цветок расцветает осенью.
За вдохновенье плачу песней.
За смерть — улыбкой — палачу.
Он отрубил казавшееся бредоми,
помог сделать что хочу.
Каждая жизнь, что вокруг,
весной раздаётся цветком.
Каждый водитель сей жизни
любит святую пчелу.
А мой цветок опылил Амур,
поэтому он расцветает осенью.
Мой цветок расцветает осенью
и никогда не свернётся вовнутрь.
всё повернуться может вспять.
Ты не имеешь права быть без счастья.
Я не должен быть одинок.
Каждая жизнь, что вокруг,
выращивает свои цветы.
Каждый хозяин цветка
привлекает святую пчелу.
А мой цветок опылил Амур,
поэтому он расцветает осенью.
Мой цветок расцветает осенью.
За вдохновенье плачу песней.
За смерть — улыбкой — палачу.
Он отрубил казавшееся бредоми,
помог сделать что хочу.
Каждая жизнь, что вокруг,
весной раздаётся цветком.
Каждый водитель сей жизни
любит святую пчелу.
А мой цветок опылил Амур,
поэтому он расцветает осенью.
Мой цветок расцветает осенью
и никогда не свернётся вовнутрь.
-
Soncesvit,
- 08 октября 2009, 10:30
- Прокомментировать
- рейтинг: 0
// Біс! //
З неба світить жовтий Місяць.
Він сьогодні йде на спад.
Демони виходять з лігвищ
споглядати зорепад.
А на сцені музикант.
Що ж за пісню він приніс?
Я підхожу трохи ближче…
Зала раптом вибухає —
Біс!
Крізь старі вітражні вікна
сутінки ввірвались в зал
і під вигуки глядацькі
розпочали чортобал.
Музикант перехрестився — перед ним у повний зріст
виріс з пилу і туману
той, кого всі гучно звали —
Біс!
Ритм копитом вибиває
і смичок він направляє.
То з«являється… зникає…
Водить тебе за твій ніс
Біс!
Він сьогодні йде на спад.
Демони виходять з лігвищ
споглядати зорепад.
А на сцені музикант.
Що ж за пісню він приніс?
Я підхожу трохи ближче…
Зала раптом вибухає —
Біс!
Крізь старі вітражні вікна
сутінки ввірвались в зал
і під вигуки глядацькі
розпочали чортобал.
Музикант перехрестився — перед ним у повний зріст
виріс з пилу і туману
той, кого всі гучно звали —
Біс!
Ритм копитом вибиває
і смичок він направляє.
То з«являється… зникає…
Водить тебе за твій ніс
Біс!
-
Soncesvit,
- 08 октября 2009, 10:28
- Прокомментировать
- рейтинг: +1
// Лучший //
Лучший приговорён к одиночеству.
На пальме первенства лишь один плод.
Обречённые, все стремятся вверх.
Тот, кто лучший, всегда один.
Так будьте же бдительны
к своим желаниям. Они коварны.
Господь выше всех.
И он один.
На пальме первенства лишь один плод.
Обречённые, все стремятся вверх.
Тот, кто лучший, всегда один.
Так будьте же бдительны
к своим желаниям. Они коварны.
Господь выше всех.
И он один.
// Грязь //
В тихом омуте черти водятся.
Они там строят корабли.
На совещанье регулярно сходятся,
стреляют по команде «пли».
Из омута прям ровно в полночь
вылетает комок новой грязи.
Силач превращается в немощь.
Луна замирает в экстазе.
Ещё пару залпов и мир опечатан
ставшей привычной грязью чертячьей.
Все, кто не спал, оказался запятнан
либо землёй, либо же неудачей.
Герои собрались, решали что делать.
И порешали ту грязь убирать.
Из простонародья набрана челядь —
ей все лопаты, бегом разгребать!
Но вместе с грязью уходит и мудрость.
Мудрость уходит туда, куда грязь.
Щедрость всегда была щедрой на глупость.
Без глупости не выбирается князь.
Очистили город, очистили землю.
И всё, вроде, чисто. Нигде не воняет.
Но вот придёт полночь, опять придёт время
и Леший опять всех чертей собирает.
Они там строят корабли.
На совещанье регулярно сходятся,
стреляют по команде «пли».
Из омута прям ровно в полночь
вылетает комок новой грязи.
Силач превращается в немощь.
Луна замирает в экстазе.
Ещё пару залпов и мир опечатан
ставшей привычной грязью чертячьей.
Все, кто не спал, оказался запятнан
либо землёй, либо же неудачей.
Герои собрались, решали что делать.
И порешали ту грязь убирать.
Из простонародья набрана челядь —
ей все лопаты, бегом разгребать!
Но вместе с грязью уходит и мудрость.
Мудрость уходит туда, куда грязь.
Щедрость всегда была щедрой на глупость.
Без глупости не выбирается князь.
Очистили город, очистили землю.
И всё, вроде, чисто. Нигде не воняет.
Но вот придёт полночь, опять придёт время
и Леший опять всех чертей собирает.
-
Soncesvit,
- 06 октября 2009, 16:16
- Прокомментировать
- рейтинг: 0
// На какую мне звезду смотреть? //
В паутине ситуаций и решений,
овладевшей временем моим,
среди множеств олицетворений
я ищу своё, стараюсь повстречаться с ним.
Когда есть желание и воля,
всё-равно чего-то ещё нет,
что очистило бы боевое поле,
оставив мне один лишь правильный ответ.
И кто-то мне сказал смотреть на звёзды,
ведь звёзды верно могут подсказать,
но звезда — вагон, а небо — поезд.
Как среди них мне нужную узнать?
И погружаясь в сон, гляжу я в небо.
О, Боже мой! Хоть ты то мне ответь!
И подскажи, послав истому в сердце,
на какую мне звезду смотреть?
овладевшей временем моим,
среди множеств олицетворений
я ищу своё, стараюсь повстречаться с ним.
Когда есть желание и воля,
всё-равно чего-то ещё нет,
что очистило бы боевое поле,
оставив мне один лишь правильный ответ.
И кто-то мне сказал смотреть на звёзды,
ведь звёзды верно могут подсказать,
но звезда — вагон, а небо — поезд.
Как среди них мне нужную узнать?
И погружаясь в сон, гляжу я в небо.
О, Боже мой! Хоть ты то мне ответь!
И подскажи, послав истому в сердце,
на какую мне звезду смотреть?
// 300 спартанцев //
_________На днях собрал всю свою волю в кулак и досмотрел таки «300 спартанцев». Именно досмотрел, а не посмотрел. Потому что я уже начинал. Но первые десять минут фильма показались мне неприятными и я выключил DVD. Теперь я, уже полностью, от начала и до конца просмотрев эту картину, должен признать, что ошибался. Беру свои слова назад. Потому что «неприятный» — не то слово. Теперь скажу по-другому: это одна из самых гадких, самых мерзких, самых примитивных и самых загадочных лент, которые мне доводилось видеть. Теперь, по порядку. Попробую объяснить.
_________Честно говоря, у меня и по сей час никак не выходит из головы крик Леонида: «Потому что это Спарта-а-а-а-а-а!!!». Вы знаете, после просмотра этой версии освещения событий под Фермопилами 480 года до н.э. у меня отпало любое желание теперь называть Леонида и его триста отборных, мужественных и бесстрашных воинов героями. По правде говоря, меня уже от самого начала сбил с колеи основной рекламный слоган фильма: «Сегодня мы отправимся в Ад!», с которого на экране сочилась кровь. Гениально! М-да…
Читать дальше →
_________Честно говоря, у меня и по сей час никак не выходит из головы крик Леонида: «Потому что это Спарта-а-а-а-а-а!!!». Вы знаете, после просмотра этой версии освещения событий под Фермопилами 480 года до н.э. у меня отпало любое желание теперь называть Леонида и его триста отборных, мужественных и бесстрашных воинов героями. По правде говоря, меня уже от самого начала сбил с колеи основной рекламный слоган фильма: «Сегодня мы отправимся в Ад!», с которого на экране сочилась кровь. Гениально! М-да…
Читать дальше →
-
Soncesvit,
- 05 октября 2009, 15:48
- Прокомментировать
- рейтинг: 0

