З жовто-блакитного лона
сходять славнії діти.
Із німого полону
вони виходять у світ, щоби жити.

Жити — творити — хотіти!
І ось вже колоситься жито.
Слово встигне доспіти.
Проросте моя рілля.

Рідна Земля.
Мої ліси, мої поля.
Рідна Земля.
Тут моє коріння
і моє гілля.
Мої ріки, мої моря.
Рідна Земля.
Люблю її я.

Отруєна вітром історії
вона знову повниться силами.
Я на своїй території!
Друга — хлібом, а ворога — вилами!

Щоб знали, що ми — не минувшина
і не примарне майбутнє здаля.
Ми зараз і тут, ми були, є і будем.
Правдою пахне чорна рілля.

Рідна Земля!
Мої ліси, мої поля.
Рідна Земля.
Тут моє коріння
і моє гілля.
Мої ріки, мої моря.
Це моя Земля!
Люблю її я.

Мене можна називати як завгодно, але «День Незалежності» став для мене ще одним офіційно святковим днем, який я не святкую. Перед цим в цей список потрапили такі «свята», як 8 березня, Пейсах і їм подібні.

От скажіть мені, як виглядав би чоловік, якого копають наче футбольний м«яч то одні, то інші, а він наче під наркотою у ейфорії верещить „Ура! Я незалежний!“. І після кожного копняка все більш незалежний.
От як раз таку ситуацію і спостерігаємо на прикладі України. Населення (я нарочито не пишу „народ“ чи тим паче — »нація") України під кайфом-наркотою також святкує свою примарну незалежність.
Під якою наркотою? А що тут гадати: тупість — також наркотик, причому дуже галюциногенний.

Давайте проаналізуємо, як ми поступово ставали такими незалежними, що зараз аж ювілей святкуємо.

* Спочатку, як люблять казати ідіоти від історії, «розвалився СССР»
* Далі відмовились від третього за потужністю ядерного арсеналу у світі і стали ще більш незалежними. За це нас дружньо похлопали по плечу і назвали великими молодцями. Оце подвиг нашої дипломатії! Яка висота польоту стратегічної думки! Яка ненаївність і далекоглядність! Браво!
(А, між іншим, якщо подумати, то НАСКІЛЬКИ ІНШИМ міг би зараз бути геополітичний розклад сил, не відмовся наш верховний баран від ядерної зброї).
* Затим йшли роки т.з. «кучмізму» і з кожним з цих років наша Незалежність росла.
* Але Леонід Данилович, зробивши все що міг для нашої Незалежності, був скинутий силами, які ще більш прогресивно підійшли до цього питання. На чолі їх стояв щирий українець Віктор Андрійович Ющенко — видатний пасічник і демагог, відомий здебільшого фразами «любі друзі» і відкриттям енної кількості пам«ятників за час свого „президенства“.
Окрім того що цей демагог нічого путнього не зробив як керманич такої великої країни, на додачу до всього він ще й дозволив пересварити усі так звані проукраїнські сили (зараз вони називаються „опозицією“) і розірвав вигідні для нас газові контракти з РФ. Коли Тимошенко підписала нові угоди — ми стали вже надто незалежні для того, щоб спокійно на це дивитись.
* Логічним продовженням цієї буффонади став (цілком закономірний) прихід до влади Партії Регіонів, країну очолив Віктор Федорович Янукович — відомий проффесор і знавець тіньової сторони економіки і не тільки економіки.
Тепер ми стали вже повністю незалежні!

… повністю незалежні від здорового глузду.

А тепер досить жартів! Засрались далі нікуди!
Давайте розбиратись, що ж ми маємо, що таке незалежність України, в чому вона полягає, що таке взагалі незалежність держави і від чого ми на ділі не залежні.

Мені дуже сподобалась класифікація суверенітетів Н. Старікова — відомого нині публіциста.
Він пише, що Повний Державний Суверенітет складається з 5 частин:

1. Визнання міжнародною спільнотою території країни; наявність прапора, герба і гімну.

2.Дипломатичний суверенітет — можливість провадити незалежну міжнародну політику.

3. Військовий суверенітет — можливість дати відсіч агресору і забезепчити безпеку собі і своїм союзникам.

4. Економічний суверенітет — розвиток економіки і виробництва, достатній для забезпечення своїми силами подальшого розвитку країни.

5. Культурний суверенітет.

Ось такі 5 пунктів. Старіков писав про Росію, але у нас справи не те що схожі, а набагато гірші.
Подивимось, що ж ми маєм…
— маємо гімн (імхо, негідний), прапор (перевернутий) і герб. Маємо визнання кордонів світовою спільнотою. Отож, цей суверенітет у нас наявний.
Далі:
— дипломатичний суверенітет. Уже другий за списком суверенітет — відсутній… Хто наші друзі, хто вороги? Коли Україна показувала свою позицію, а не простилалась то під одних, то під інших?
Далі:
— військовий суверенітет. Думаю що тут навіть і казати нічого не потрібно, ніхто сперечатися не буде. Армія з кожним незалежним роком все більше і більше нагадує скаутські загони. Почалось все з ядерного роззброєння, нагадаю. І у нас нема ніякого Версальського договору, нам можна все (офіційно), а що маємо — все навпаки. Гітлеру не можна було — озброїв таку махіну, що непереливки було. Нам можна — ну так а ми язиками ляпаємо і очима кліпаємо. Ну і насолоджуємось своєю незалежністю.
Та по суті вистачить і одного тижня щоб невеличкою армією стерти в порошок всю нашу славну „армію“, яка тепер так тільки називається. Півтора танки і два з половиною літака…
— ще гірше з економічним суверенітетом. Центральний Банк не належить державі, гривня зав»язана на доларовій макулатурі. Знекровлена економіка. Панує корупція. Стратегічно важливі підприємства відійшли і відходять в приватні руки, до того ж, не українські руки. Маючи ТАКУ територію, ТАКІ чорноземи, ТАКІ (найбільші в світі) запаси, скажімо, марганцевої руди, ТАКІ запаси залізної руди (7% від світових запасів), ТАКІ природні заповідники (Карпати, Крим)… А де ж суверенітет? Всі передумови для нього є. А його й немає… Люди біднішають, село вимирає, мільйонерів збільшується…
— ну і культурний суверенітет… Його також немає. Те, що у нас офіційно державна — українська мова і можна нею розмовляти — це все, що нагадує про існування такого суверенітету, як культурний. Погляньмо на те, що показує нам телебачення, що ми бачимо на сценах країни, де українська література? По телебаченню — засилля західного лайна, яке руйнує молодь з пелюшок, усюди написи і вивіски не нашою мовою, не наші слова. А як же «національна самосвідомість»? Ага, нема її, як бачите! Подивіться на сучасну молоду людину — це ж недороблена версія американського «тінейджера». Тотальне мавпування західних ліберальних цінностей. Здоровенними буквами по всьому місту біг-борди з рекламою фільмів на кшталт «Секс по дружбі», реклама споживацького способу життя. Пропаганда алкоголю, тютюну (а це все наркотики!), розпусти, тупості — все це на кожному кроці. Ввімкніть найпопулярніші музичні телеканали країни, наприклад, М1 — якщо витримаєте більш ніж півгодини перегляду без рвотного рефлексу — значить, ця стаття не для вас.
Уявіть лиш на мить собі сталінські часи, і якби в ті роки на сцену б випхались шльондри під назвою «Пающіє труси»… Правильно, їх би заслали в Сибір або розстріляли. І правильно б зробили. Як показує час, правильно б зробили… А зараз ці викидні різних «фабрик зірок» представляють Україну на міжнародних фестивалях і конкурсах…

Одним словом, з 5 суверенітетів у нас є лише один. Самий формальний. Це як дати дитині пустульку — щось в роті є, вона смокче, а що — не так важливо, головне, щоб солоденьким трошки помазано було, а перед очима демократичні бубенці гойдались…

Україна — абсолютно залежна територія, яку навіть державою назвати складно.

Як казав Задорнов: «День Независимости называется так потому, что теперь от нас с вами...»

Втім, я хочу запевнити, що як раз залежить. І багато. Але для того щоб знати, що робити, треба спочатку зрозуміти, що відбувається.

І я стверджую і запевняю (беру на себе таку відповідальність), що КОЖНОМУ, ХТО БАЖАЄ УКРАЇНІ ДОБРА І ХОРОШОГО МАЙБУТНЬОГО, ПОТРІБНО ВИЗНАТИ ЩО НІЯКОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ У НАС НЕМАЄ! Лише визнавши це, тобто, реальний стан речей, ми зможемо далі тверезо йти шляхом уперед. Порівняйте це з водієм і машиною. Якщо водій п«яний і невірно оцінює навколишню обстановку, він обов»язково рано чи пізно розіб"ється в ДТП. Так, він може певний час їхати, насолоджуватись улюбленою музикою в плеєрі — поки дорога рівна і нікуди не звертає, поки дощ не почався, поки дерево дорогу не завалило, поки назустріч ніхто не їде… А далі буде велика аварія.
І мені боляче спостерігати за моїми співвітчизниками, які в більшості своїй їдуть на таких автомобілях в абсолютно неадекватному стані і співають наївну пісню про Свято Незалежності.
Цю пісню слухати особливо боляче, оскільки вона… дуже коротка.



Якось з милою балакав
Про те, що боліло,
А як спати повернувся,
Заснулось так мило.

Та так мило, що угледів
Я світло від раю.
Як до неба серце рвалось
Досі пам’ятаю…

Ніжне світло, а під ним
Матінку красиву,
Красно вбраную, святкову
Та щиро щасливу.

А ще снились рідне поле,
Жайворон, лелека,
Золотіє щедро жито,
Широко, далеко.

Як із усмішками люди
Любляться з городом.
Наче браття, друг за друга –
Народ із народом.

І чебрець пахучий снився,
Лагідна осика.
Та прокинулося, снилось,
Злагода велика!

Розлилося по Держ. Думі
Кохання до роду,
Затопило неповагу,
Жадібність, озлобу.

Зрозуміла раптом влада:
Без шани й любові
Не запахнуть любо щастям
Будинки їх нові.

Наче маківка розквітла
Вкраїнська культура.
Посміхаються з портретів
Бандера, Петлюра.

Снилось: люди зрозуміли,
ЩО насправді свято.
Без горілки, сварок, бійок
Стали святкувати.

Снилось: воленька панує в нас на Україні
Снилось: трепетно вкраїнські леліють святині.

Снилось, снилось… Та й забулось.
Бо де ж тая воля?
— На папері тільки, — вчулось.
Й защеміло з болю…

Коханий рідний Ржищів і батьківська хатина,
Старий Дніпро невтомний, берізка край вікна,
Коло дороги пишна закохана калина,
І тихі літні зорі, і осінь чарівна, —

Це все моя Вкраїна, осяяна красою,
З букетом чорнобривців в натруджених руках.
В вінку з червоних маків, з русявою косою
І відблиском надії і щастя у очах.

У вишитій сорочці і плахті з горобини,
Весною підперезана, у фартушинці з мальв…
На шиї в України – намисто із калини,
Сорочка шита ниткою-веселкою всіх барв.

Із вуст лунає пісня про щастя і кохання,
У серці – іскра правди із запалом весни.
В душі – легка тривога, надія й сподівання
На чисте мирне небо без горя і війни.

Тебе я бачу всюди, славетна Батьківщино,
В прозорому струмочку, у синіх небесах,
В осіннім жовтім листі, в польоті журавлинім,
В густих духмяних травах і мовчазних снігах.

У буйному колоссі, в росинці на травинці,
В задумливому плесі Дніпрових синіх хвиль,
У молодій тополі, у золотій зернинці…

Нема країни кращої за сотні тисяч миль!..

Яка ти тепер?

Ти була Ярославова, славна!
Златоверха, розумна, ясна.
Неподільна, міцна і державна.
Та квітуча, мов ніжна весна.
Ти була мов окрилена юність:
Кушаком підперезаний стан,
Шабля, кінь! І степи аж здригнулись,
Як тікав переможений хан!
Ти була вишивана, строката.
Лились вірші крізь душу твою.
Сад вишневий, білесенька хата,
Соловейки в далекім гаю.
Ти була провідним хлібним краєм
У червоній хустині своїй.
Працьовитим і сонячним раєм
У великій радянській сім'ї.
Ти була і «совєцька» й німецька,
Войовнича, повcтанська, невпинна,
Хлібосольна, душевна, мистецька…
А яка ти тепер, Україно?

Ой, не хрюкай, Україно,
не хрюкай, не хрюкай.
Їж побільше вітамінів,
мий частіше руки.

Ой, не хрюкай, Україно,
і не їж свинини,
щоб усі були здорові
у твоїй родині.

Ой, не хрюкай, Україно.
Будь здорова, ненько!
Бо болить за тебе сильно
у грудях серденько.

Ой, не хрюкай, Україно.
Й я не буду хрюкать.
Краще давай разом, як раніше,
політиків слухать.

Ой, не хрюкай, Україно.
Вище свого носа!
Бо прийшов час вибирати
вулик або косу…

Ой, не хрюкай, Україно.
Грип, її не смикай!
Врятувати Україну!
Часникій! Часникій!))