Впевнений мазок думки
Побіля полотна життя ігриво
Та зосереджено водночас ти стояла
Й свідомим, чистим, весняним поривом
Свою присутність тихо малювала.
Ще посмішкою дотиком чи рухом
Ти додала яскравих акварелей.
Я добре чув твої картини слухом,
А також щастя всміхнене й веселе.

Й руками здатен був їх відчувати…
Їх теплий вміст, їх сутність, їхню душу.
Навряд чи щось змогло б це перервати,
Та й сам я цю реальність не порушу.

І раптом домальовуєш ти погляд
Різкий, але натомість ніжно-теплий.
Відходиш та проводиш ревно огляд,
І додаєш ще часу плин запеклий.

За фон візьмеш ти віру у кохання
Й тендітний дотик так любимих губ,
І палке це романтики бажання,
Що здатне сотворить душевний шлюб.

Та не закінчивши, мені ти її вручиш
Й завершуватиму її я аж до ранку.
В світінні зір, мов на крилах несучись,
Ловлю твою чергову забаганку.

Художниця, її ім*я нікто не знає,
Малює світ ілюзій уві сні.
Вона із полотном немовби грає…
Легкі мазки, пастельні кольори,
Що іноді яскравими ставали
Тепло і сміх несучи до душі,
Картину темрява не зачіпала
І оминали всі сильні дощі.
Вона неначе інший світ створила
На наш не схожий — світ казкових мрій.
І не ховала — іншим дарувала,
Але він жив лише у ній.
Та хтось пройшов… залишив пляму…
Чорнильну пляму в полотні,
Перевернувши всю уяву…
Вже не казковий світ в душі…