Ангел Божий в райских кущах,
Где молитвы из ветров.
Луч багряный в грозных тучах.
Снегом выстланный покров.

На дороги пала вьюга.
Серебром соткала лес.
Скрипка вечная подруга.
Манит струнами небес.

Донесет, крылом овеет.
В изголовье, у икон.
Огоньком лампада тлеет
Светом льется из окон.

Бьется шепотом дыханья.
И рождественским постом.
Тихим плачем покаянья.
Вьюгой белой за окном.

Тиха ніч. Сріблясті зорі. Серпень. Зірка покотилась вниз. Люди голі. Люди хворі. Обшарпані тополі долі поволі умирали кволі. Кривою стежкою піднімаюся вверх до темного лісу, щоб знайти там спогад. мої зіниці коле гілля наче серп. Ніч тамує подих і чарує погляд. Світає, півень горло рве. Криваво обрій мне шматок землі. Коли зірка засліплює мертву планету, я щось дивне бачу на кістлявім гіллі. Ангели співають. Вони мають на це право. Розривають плоть неба і будять ранок. О цій порі колись мій мудрий пращур з старою люлькою виходив на ганок. Освітлене гілля щось тихо шепоче. Свій погляд приборкую й далі несу. У краплі базальту прапрапрапрапрадіда взрів я червону сльозу. Ангели співають і заплутують крила у хмарах червоних, що хочуть втекти. Старих ангелів діти піднімають на вила. Кожен, хто прагне, має іти. Серед мертвих ангелів я один, давно до цього звик. В небі мов гріх, що виливсь із судин, зійшов мій радісний крик. Базальт. І спогад вернувся додому. ____________ 2004

Читать дальше →

На свалке ненужных героев
кровь ожидает земля.
Кровь утверждает победы.
Побед ожидаю и я.

За дверью сегодняшних мнений
от жажды сжимаются души,
в преддверии новых течений —
смерти холодного душа.

Воспеты ботинков подошвы.
Опущенный в воду архангел.
Уставший, уснул над плечами
мой добрый отзывчивый ангел.

Лентой по воздуху льётся
песня о духе и крови,
песня забытых героев —
тех, кто ещё не сдаётся.

Не ангел, не відьма – бо ще не літала ніде.
Але неодмінно себе вона десь віднайде!
В пухнастих хмаринах, чи в сивих туманних дощах,
У теплих долонях, чи в сплаканих сірих очах…
Краплину вина, чи до дна терпко-гІркий коньяк,
Можливо, колись, а, можливо, ніколи й ніяк…
Тремтливе сопрано, чи зморений відчаєм крик?
Той відчай з’явився, чи безповоротно зник?
І ангел, і відьма – дві суті в єдину злились.
Обравши одне, від іншого треба зректись.
Вона ж не готова на крилах здійнятись у небо,
Лишивши, продавши мітлу, ніби їй не треба.
Чи дотик солодкий змінити солоним ляпасом,
«І ангел, і відьма» – єдиним на серці написом.

Твоє тепло так часто гріє серце
Мов і не бачу і не зримий ти,
Та тільки чуть тебе не можу через герци
Між нами не прокладені мости.
Коли я плачу — ти втираєш сльози,
Коли боюся — захищаєш ти.
Ти не такий, як усі інші люди
І ти зі мною можеш зажди поряд йти.
Як інколи бува, злякаюсь
То ти утішиш, пригорнеш,
Хоч жаль я імені не знаю
Велике серце маєш ти, без меж.
Коли впаду-старанно підіймаєш
Коли не слухаю тебе прости,
Великих два крила ти маєш
Тому і можеш поряд завжди йти.
Мій ангел, мій ти хоронитель
Прошу не покидай мене
І завжди ти для мене покровитель
Тож буду я навік любить тебе…

На улице зима, на стеклах иней белый,
В сердцах одна лишь тьма и белый цвет метели
А я сижу один, пью чай, смотрю кино,
Такой я не один, но всем ведь все равно.

А в окнах деревянных лишь ветер воет страшно,
Как будто говорит :«На улице опасно»
Но мне плевать на это, ведь за окном прекрасно,
Такой я не один, сосед мой — человек безстрашный.

Я в жизни очень много не смог бы без него,
А без меня на свете и небыло б его.
По жизни мы идем советуясь друг с другом,
А иногда бывает ведет меня за руку.

А в это время зимнее, уныние пришло,
Замерзли все сердца, от снега белого.
Глаза людей замерзли, не бьются уж сердца,
И ждут все с нетерпением, прекрасного конца.

Но никто не старается найти в своем сердце лето,
кроме меня и моего соседа.

— почему же у тебя их нет?
— у меня их забрали…
— как так?? Как же ты. тепер без них?
-молча….
Он ушел склоняя голову…Придела радости и не понятности, и в то же время горя, невозможно отобразить…Теперь он никто… Падший ангел, который познал счастье на один миг… Теперь без полета, без крыльев… За что поплатился?? За любовь?? За гордость??? За что???????
Он молча склонил голову и шел дальше, все так же небрежно кидая страшные взгляды на людей, боясь их, часто убегая., зная что они могут задеть его сердце, его душу…
-привет.- внезапно сказал тихий ласковый и спокойный голос…
-ты…кто?..
-а ты еще не догадался??? Я твой ангел хранитель…
-а как же так?? Почему я тебя вижу?? Я же не должен…
— ты еще не полностью человек, только отчасти…
— тоесть это как?
-это так…тебе дают еще один шанс… но это тебе нужно время… подожди, а сам то ты чего хочешь?
-я?? Незнаю…я даже не знаю толком, кто я…помоги мне а??
— ты сам все поймешь, пройдет время… подожди…
— хорошо только вот…ты где??? Что уже пропал?? Класс…
Где мне искать себя??? Аууу, может ты здесь??? Где я? Немой крик пронзил его сердце. Где его искать??? Хм… как же трудно найти то, чего нельзя увидеть, а тем более то, чего ты никогда не знал и не узнаешь, если не постараешься. Время… какое оно бывает??? Да, бывает оно как лекарство, и ты, словно щенок вылизиваеш свои раны. Время- лекарь, оно лечит, помогает, а с другой стороны — оно убивает. Да это убийца. Как бы это страшно не звучало, но время это убийца. Ждешь, ждешь, а ничего нет. Тебя убивает время и то, что ты не можешь почувствовать или то, чего ты не можешь понять. Время – убийца. Но это сокровище я потерял, забыл, провинился и себя не нашел… Пока он думал, он пришел в больницу… Хм, как же здесь все трудно, люди то не понимают что это от них не зависит, а только от Бога… Наивные, а я то здесь теперь никто… Кто- то, когда- то, так же растерзал меня на этом столе, но я был мал, я всего этого не помню, а только догадываюсь…Вот это и есть я. Тот, которого когда — то растерзали как голодные волки время. Время меня убило, потом излечило и вразумило… Мое сердце там а не здесь …
ЗАБЕРИТЕ МЕНЯ!!!

Його світло.

Він горів по іншому… Його світло було не надто яскравим, не надто пафосним, скоріше темним і непроглядним на перший погляд… Кажуть, що люди, як і зірки кожен по іншому світить… Інколи світіння взагалі відсутнє чи, може, занадто не помітне для тих, кому це не потрібно… Вона ж його побачила — те єдине, що ще в нього залишилось… Сірість і скутість його думок не давала їй спокою, невпевненість в кроках і безпечність в його очах робили дива над нею… Її світло майже згасло, лише маленький промінь надії ще заломлювався в її очах, мов останній порятунок тонучого корабля на маяк ..І все було б нічого, і вона б дожила останні місяці свого буденного життя, якби не його світло, що змусило її зупинитись і подивитись у безодню його очей. Нова зірка. Інша. НЕ Така, чи, така ж?
Емоції відразу взяли верх над розумом, не давши зробити логічних висновків, і остаточно перемогти. Вона підбігла до нього, зупинила його за руку і спитала:
— А ти знаєш, що ти світишся не так як інші?
— Що? Світишся? Ти про що?
— Ну як про що… невже ти не бачиш світіння навколо себе?
-Все. Я зрозумів. Ти ненормальна. Вибач, але мені треба йти і твої світіння чи що ти там бачиш, я очевидно не помічаю і не збираюсь помічати ще декілька років, якщо вийде…
— Ти не розумієш!!! Воно є, хочеш ти того чи ні!
— Ну все, я пішов.
Він повернувся і пішов, не лишивши їй вибору. Вона вкрай спокійно відреагувала і пішла за ним, але світіння все таким же і лишалось. Я ж не ненормальна, я це розумію, але ж світіння… звідки воно? Раніше я не помічала його ні в кого, а це — ніби з глузду з’їхала, я його чітко бачу… Що ж це… Що мені втрачати, все одно залишилось мало. Тут він зупинився.
— Чого тобі від мене треба?
— Заспокойся, я нічого такого не хочу, просто скажи: давно ти так світишся?
— Точно ненормальна. Йди звідси, прошу, я тобі не треба.
— ТИ мені треба, я знаю, це ж не з проста…
— Досить! Відстань! і взагалі… ти що, не бачиш, що я хворий?
— Хворий… Скажи, чим ти хворий! Прошу, скажи!
— В мене Снід. Все, ти задоволена? Зникло твоє світіння?
— Ні… ти ще прекрасніший. В мене теж снід.
Пройшло декілька місяців. Ніч. Місяць світить в кімнату, оглядає її, ніби охоронець, освідчуючи кожен сантиметр вкрай темної кімнати. Приглядається, прислуховується до нічної тишини, вдивляється в їхні бліді обличчя… Яскраві зорі видніються на небі, ніби теж зазирають у ту кімнату, повну незрозумілості поглядів, що поглядають в небо. Безцінні, останні хвилини життя…
— І все таки ти теж світишся… не так як зорі, але досить гаряче…
— То що, я не зовсім божевільна?
— Хіба що ми з’їхали з глузду разом…

Если ангел и демон встречаются
Интересный коктейль получается
Молоко мешается в кровь
И сливаются счастье и боль
Если ангел и демон встречаются
Это ворон с голубкой венчаестя
И идут обратно часы
Воздух взвешивают весы

Белые крылья, чёрные крылья
Было реальностью, стало былью
С неба падает чорный снег
Демон и ангел сошлись во мне
Белые крылья, чорные крылья
Только рождённый покроюсь пылью
В ад упаду поднимусь до рая
Снова живу, вновь умираю.

Если ангел и демон встречаются
Тогда горы от ветра качаются
Под землёй загорается свет
Над землёй больше света нет
Если ангел и демон встречаются
Воздух в лёгких моих кончается
И темнеет в моих глазах
Стаёт сладкой моя слеза

Белые крылья, чёрные крылья
Было реальностью, стало былью
С неба падает чорный снег
Демон и ангел сошлись во мне
Белые крылья, чорные крылья
Только рождённый покроюсь пылью
В ад упаду поднимусь до рая
Снова живу, вновь умираю.

Если ангел и демон встречается
Возникает повод отчаяться
Поменять в себе праду и ложь
И вернуть то чего не вернёш
Если ангел и демон встречается
Можно то, что всегда запрещается
И вернуться живым с поля боя
Умереть занимаясь любовью

Белые крылья, чёрные крылья
Было реальностью, стало былью
С неба падает чорный снег
Демон и ангел сошлись во мне
Белые крылья, чорные крылья
Только рождённый покроюсь пылью
В ад упаду поднимусь до рая
Снова живу, вновь умираю.

Печальный Дьявол сидит сам
в своём пустом замке
среди своих мерзких дел.
Он грустит по небу.

В его большом сердце печаль
и ощущение поражения.
Он ненавидит свои деяния,
которые помогают скрыть отчаяние.

Такой прекрасный падший ангел!
Его крылья слишком тяжёлые для облаков.
Поэтому тихо и безрадостно он живёт,
грустя по небесам.

Издалека слышно его голос —
голос того, кто упал.
Печальная песня ворует горячую слезу
и добавляет к своим горьким нотам.