Пробита шкіра.
Почервоніння.
Запалення.
І воскресіння.

Байдужі очі.
Холодне серце.
Голодний шлунок
бажає перцю.

Не буде перцю.
Не буде їжі.
Голодні вбивці
тобі не лишать.

Не будь байдужим.
Не будь залежним
від ком і дужок.
Будь незалежним!

Дай йому руку,
на якій вата.
Байдужість зникне,
бо дурнувата.

А чужій муці
байдужість — мати.
Це підла сука.
Час вибирати.

Ти стоїш в черзі.
По що — не знаєш.
Можливо теж цих
проблем чекаєш.

Не будь байдужим.
Що б там не сталось.
Сміливим і дужим
завжди міцно спалось.

___________________
19.10.2008

Мене так радує твоя увага…
Я знаю, що таке байдужість,
Не раз вкушав цей полиновий смак.
Я знаю її міць і дужість –
Не раз лицем ловив її кулак.

Я знаю, що таке самотність,
Вони подружки – це відомий факт.
Та із душею оця дружня скотність
Верне усім давно відомий акт.

Буває, що минає звичний день
І сонце в небі досить гарно сяє…
Та перша раптом створює мігрень,
А друга потім з сміхом добиває.

Не раз уже доводилось зтикатись
З нічим… Це темінь… Пустота.
Я б вже волів садистові дістатись,
Ніж ця байдужість катуватиме проста.

Уже ненавидіть мене, або кохайте,
Та не відводьте мертвий погляд вліво.
Думки якимось чином виражайте,
Без ваших посмішок я почуваюся паршиво.

Я тебе ніжно попрошу, кохана,
Не будь стіною, пригорни до себе,
Бо окриляє мене твоя ніжна шана,
Бо мрець я без кохання та без тебе.

Байдужість бачу я в очах твоїх, Печаллю серце оповите... І не володар я думок твоїх, На жаль, а так хотілось би там жити... І серце розпачем розбите... Чи склеїш ти його колись. Аж ось печаль, ось біль, Дивись, тут радості маленький клаптик. А тут в куточку - бач любов, Що терен смутком оповив. Сповив, щоб не розквітла знов, Щоб тільки розпач в серці жив. Зжалься, звільни з полону темноти, Щоб міг розправити я крила. Коханням розірви завісу самоти, Поки біда любові зірку не згасила. © Міра Славна (січень 2008)

Читать дальше →